Поезія

 

sergiy-cheparas-pic-15022009-037_1

Марічка Цоклан

Не плач, моє серце…
Не плач, не журися,
сьогоднішнє завтра
минулим стає;
щоденні турботи
заглушать твій голос,
і ти все забудеш,
серденько моє…

Не варто так битись,
не варто палати,
задовольнить тим,
що маєш тепер.
Чому ж мені хочеться
гірко ридати,
чому я німію,
як бачу тебе?

Забудь, моє серце,
забудь, заспокойся,
життя не коротке,
ти ж юне таке;
як сотні разів
вже минало подібне:
забудеться й те,
все безслідно пройде.

А зараз радій, веселися
та смійся
в молитві здіймайся,
до самих небес;
чому ж у молитві
частіше й частіше
Я згадую, друже мій,
саме тебе…?

Не плач, моє серце…
Не плач, не журися,
сьогоднішнє завтра
минулим стає;
смішне та безглузде,
що в тебе налите,
сьогодні ти повне,
а завтра пусте.

Ні з ким поділитись,
не можна сказати,
про те, що у серці
твоєму живе…
Чому ж мені хочеться
гірко ридати,
чому я німію,
як бачу тебе…?

Будила в мені
мрії пурпурові
прекрасная мелодія весни
про ясне небо, тихі зорі,
про ще ніким незвідані світи…

Цвіло в мені
пахучим дивним садом
одне чарівне, ніжне почуття…
Спалахували змії стоголові,
що посягли на чиєсь життя.

Влилася в мене
чашою п
янкою
солодких снів дрімучая печаль,
приречені закохані шукали
своїх марних
заквітчаних вінчань.

Я бігла прірвою
крізь темний ліс вулканів,
самотніх гір, поставлених
за чийсь капкан;
і забирали змії стоголові
чиєсь бездумне і гірке життя.

Стояла я на хмарі
буйним вітром,
спліталась із зернятком в колосках,
боролась із потворами нежданих
чиїхось ненаписаних казок…

Не всім дано, від когось взято,
хоч і було не так давно.
Життя, краса кохання і завзяття, –
кудись поділося воно.

Перлини – сльози розкидати
під чиїсь ноги – все одно,
що буде завтра:
будень, свято, –
навколо лиш одне багно.

І кожен день – блаженний, любий –
для когось,
а тобі – кинджал,
що в серці провертів вже рану,
шалений біль, гірка печаль.

Для чого жити?
Для страждання? –
терпіти всяк важкий удар?
Для чого жити,
для кохання?
це тільки пар, минулий пар…

П.С.
Жити потрібно для Господа.
Чи живемо чи вмираємо – ми Господні!

Смотри, любимый, как прекрасно
Господь наш небо сотворил.
В нём звёзды ночью не погаснут
И сосчитать их нету сил…

А днём там солнышко искрится
и свои лучики нам шлёт,
под небом все кружатся птицы, –
свободен, легкий их полет.

Смотри, любимый, как прекрасно
Господь наш небо сотворил, –
Что б нас забрать туда однажды
В свой город – Иерусалим!

Когда тебе, любимый, сложно,
когда ты выбился из сил, –
ты не печалься, просто помни:
Он небеса нам сотворил.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s