Свідчення

Я народився і виріс в містечку Десна, що на Чернігівщині. До 6 років я жив у цілком нормальній сім’ї. У мене було двоє братів і двоє сестер. Коли мені було 6 років, від інфаркту помер мій батько. Мати перестала приділяти уваги дітям. Все більше часу я проводив на вулиці і вона виховувала мене. Часто я не ночував вдома, а спав де доведеться – під теплотрасами, в підвалах. Мене «підібрала» одна вулична компанія підлітків. Все починалося з горілки і сигарет, дехто з хлопців нюхав клей. Один хлопець так захопився клеєм, що втратив розум – недавно я розмовляв з ним, коли ми гуляли по місту. Він сказав: «Поглянь, на домкраті повезли машину». «На чому? На буксирі, мабуть». «На домкраті, сам же бачиш» – цілком серйозно сказав він. Тепер, коли минуло вісім років після старого життя, я знаю результат – четверо моїх друзів сиділи в тюрмі, один з них навіть двічі. Я перестав вчитися, навіть у школі бував рідко. Лише чотири роки тому я навчився читати більш-менш нормально, але пишу досі з помилками. Зате я мав інші «здібності» – стрибати з другого поверху з телевізором в руках.

Коли мені було 14 років, до нас в Десну приїхав місіонер. Познайомилися за дуже цікавих обставин – ми хотіли забрати в нього гроші. Підійшли, а він каже: «Привіт, хлопці! Приходьте до мене ввечері на чай». Дехто з нас дійсно прийшов. На перших зустрічах він не говорив ні про Бога, ні про Біблію, але у нього вдома завжди була приємна атмосфера і з часом я все більше і більше хотів туди приходити. Мені було тепло і затишно у нього вдома, не хотілося повертатися на вулицю. Я знав, що вийду на вулицю і візьмуся за старе – забиратиму гроші в людей. Я ходив до цього чоловіка, бо мені було добре в нього, про Бога ж думав мало. Для мене слово «Бог» було далеким і незрозумілим.

Поступово я увірував в те, що саме Ісус Христос зробив для мене. Він полюбив мене і добровільно пішов ради мене на страждання. Власне завдяки його ділу я отримав прощення гріхів та вічне життя. Я особисто переконався, що Бог благий і Він може змінити життя кожної людини на землі.

Через якийсь час я почав ночувати вдома, чемно просити в мами гроші на особисті витрати – чого раніше не було. Життя почало мінятися і мама бачила це. Вона почала змінюватися, більше часу приділяла дітям, поралася коло господарства. Деякі звички дуже швидко покинули мене, наприклад, я перестав курити і пити, про клей навіть не думав. Але найважче було не відповісти на вулиці на фразу «Гей ти, лох, стій!» – тепер я мав терпіти те, що до цього часу робив сам! Раніше моя роль у банді була така – поки інші тримали на землі жертву, я підбігав і копав її ногами, а потім ми забирали гроші і тікали. Але з часом Бог забрав бажання відповідати на вулиці «по-старому». У 18 років мене забрали в армію, а коли повернувся, почав працювати – виробляти меблі, через кілька місяців одружився з дівчиною з Донеччини, також християнкою. Зараз ми повноцінна сім’я – Бог благословив нас донечкою.

Володимир Міненок

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s