Благочестя

Сергій ЧЕПАРА

Журналісти добре знають, що найважче, коли пишеш статтю – це її почати. «Добрий початок – половина роботи» – навчає українська народна мудрість. Що таке зрілість? Що таке благочестя? А чим духовна зрілість не є, з чим її часто плутають? Тут я не хочу зробити об’єктивний і всесторонній аналіз питання, а, навпаки, хочу подати своє суб’єктивне обмежене бачення, побудоване на моєму суб’єктивному досвіді. Здається, зроблю одну річ уперше – почну розмірковувати, відштовхуючись не від набору віршів на цю тему, а навпаки, від того, яких християн я зустрічав у своєму житті, які моделі поведінки я бачив.

Як на мене, є дві поширені помилки християн у цій справі. Перша полягає в тому, що поняття «духовної зрілості» підмінюється поняттям іншим, «соціальної зрілості». У перші роки свого християнського життя я багато чув, як інші навколо мене говорять про «духовну зрілість» і «духовний ріст». Але уважніше прислухавшись можна було помітити, що говориться не про те, що має прямий зв’язок із духовним світом, а про речі другорядні – наприклад, знання в тій чи іншій сфері, вміння поводити себе в товаристві однолітків чи старших за віком, володіння іноземними мовами. Звісно, я ніколи не чув, як хтось із християн прямо казав «От вивчу ще німецьку – стану зрілішим», але якщо аналізувати розмови і мислення людей – такі тенденції стають помітні. Якийсь час я розмірковував  про все це і прийшов до висновку – у соціальної і духовної сфер є дещо спільне, але все ж таки їх не слід плутати.

Колись, у році 2005-му, я познайомився з однією сестричкою мого віку. Сестричка не закінчувала університетів, не була за кордоном, не знала всіх сучасних слів, ніколи не користувалася Інтернетом і не знала всіх функцій свого простого, дешевого телефону. Мало того, вона не надто ретельно дбала про зовнішність, одягалася завжди скромно, косметикою не користувалася. Пам’ятаю, я був здивований, коли вона запитала мене, студента 4-го курсу національного університету, що таке «ієрархія». Але те здивування було скромною квіточкою порівняно з тим, яке прийшло, коли я побачив її християнський світогляд, її розуміння істин, її життя і служіння. Коли сестра розповіла, як після увірування її батьки виставили її з дому і сказали «йди до своїх баптистів», як вона це сприйняла, як це зміцнило її стосунки з Богом, як вона навчилася свідчити іншим про Христа. З часом я дізнався більше – побачив сестру в служінні, потім вона вийшла заміж, я бачив як вона з повагою ставиться до чоловіка, до речі, молодшого від неї на 2 роки, як виховує донечку. Як розуміє і практикує любов до людей. Зразу хочу застерегти – самі по собі чесноти характеру не завжди ознака зрілості, вони можуть появитися в результаті сімейного виховання. Але, як правило, коли людина вчиться любити Бога на ділі, то Бог виховуватиме ці чесноти. Сестра, про яку я розповідав, зараз живе з чоловіком і донькою в селі як місіонерка. Я впевнений, що вона не знає багато слів іноземного походження, що вона не пояснить різницю між армініанами і кальвіністами, що не назве 10 віршів про вічну безпеку. Але за ці кілька років місіонерського життя, вона розповіла десяткам, можливо сотням дітей і багатьом дорослим про Христа.

Кожен хто мене знає, знає те, що я завжди вважав і досі вважаю, що знання – важлива частина духовного росту. Але знання не слід плутати з самим духовним ростом. Інакше Ви дійдете (або вже дійшли) до абсурду – станете духовним інвалідом: голова буде наповнена тисячами сторінок інформації, а Ви будете з такими слабенькими духовними м’язами, що неспроможні це все тримати. І ходити буде дуже важко – голова важка, думок повно, а руки-ноги не можуть це все носити. Отже, ми плавно перейшли до другої типової помилки – підміна зрілості знаннями. З Біблії очевидно, що Бог заохочує нас здобувати знання, вчитися, щоб мати мудрість. Апостол Павло навчався, навіть знаючи, що його земне життя підходить до завершення – «принеси книги, особливо пергаменові» (2 Тимофію 4:13). Один служитель церкви цікаво підмітив, що в Росії і Україні завжди вміли викрутитися, коли мова йшла про власні недоліки – наприклад, слабке богослів’я називали «простотою у Христі». Простота не значить неуцтво. Але є ще одна, третя крайність. І таку крайність я помічав навіть в світогляді дуже освічених християн, служителів церкви. Я маю на увазі, що християнство в такому «третьому» розумінні стає з одного боку мішками знань, з іншого – практикою, а між ними натягнені дві-три ниточки «застосування». О, яке ж це вузьке і обмежене розуміння християнства! Я часто кажу, що християнство «кучеряве». Я маю на увазі, що воно складніше, ніж знання, ніж практика життя, ніж перше плюс друге. Християнство – це стосунки з живим Богом. А Бог, на здивування багатьох, написавши Біблію, канон, не переселився на іншу планету і тепер на всі питання відповідає просто і сухо «Що Ви хочете? Читайте Біблію!». Коли ми будуємо стосунки з Богом – це торкається нашої душі, духа і тіла. Це стосується нашого розуму, волі та емоцій. Я не вірю в християнство без емоцій, так само, як і не вірю в християнство без розуму чи волі людини. Я далекий до шумних прославлень з барабанами чи частими вигуками «О, алілуя, Ісус» – ну, хоча б тому, що вивчаючи іврит, дізнався як правильно перекладається «алілуя» і в якій формі воно стоїть – але зараз кажу про інше – про те, що ми можемо і повинні будувати стосунки якоюсь мірою на емоціях. Тому що емоції дав нам Бог! Я кажу не проте, щоб приймати рішення на емоціях, а про те, що почуття нам так само необхідні, як і розум, і воля. Тому що такими нас створив Бог, і ці компоненти нашої душі мають бути задіяні в поклонінні Йому.

А тепер хочу повернутися до прикладів. Багато років тому жила одна побожна стара жінка. В молодості вона вийшла заміж і прожила у шлюбі сім щасливих років. Я впевнений, що вона любила і поважала свого чоловіка. Проте Господь забрав цього чоловіка до себе. Анна, а саме так звали жінку, вдруге заміж не вийшла, а оселилася в будівлі при храмі і служила Богу вдень і вночі постом і молитвою. Ми більше нічого не знаємо про неї, але Дух Святий вважав це настільки важливим, що помістив цю коротеньку біографію в Писання – в Євангеліє від Луки 2:36-37. Два вірші – але скільки думок! Якщо Анна вийшла заміж у двадцять – що цілком можливо, то чоловік її помер, коли Анні було 27. Вона залишилася молодою вдовою, а як правило, молоді вдови хочуть вийти заміж удруге. Проте Анна прийняла інше рішення – служити  Богові постами і молитвами в храмі, і прослужила не рік, два, чи три – а кілька десятків, можливо сорок чи п’ятдесят. Погодьтеся, далеко не кожна сучасна жінка-християнка на таке погодиться. І служила Анна в цікавий спосіб – не доводила всім прилюдно, що фарисеї лише ззовні праведні, а ті, погані садукеї, не вірять у надприродне – а молилася «вдень і вночі». Я думаю, Бог нам дав цей приклад жертовності, щоб ми знали, що цінує Бог і що йому дороге. Це не значить, що так має чинити кожен, але замислитися над прикладом побожної Анни варто.

Тепер я наведу інший приклад, сучасний. Один молодий християнин працював на хорошій роботі і отримував хорошу зарплату. Він ніколи надто сильно не вникав у доктрини, не читав багато богословських книг. Я думаю, це тому, що не мав дару навчати, але він, звісно, мав інші дари, які використовував. Так-от, у церкві того брата не раз і не два лунали дискусії про різні богословські школи, чиї доктрини правильні, а чиї пункти неправильні. Брат у розмовах участі не брав, лише зрідка слухав. Ну, ось одного разу він прийшов до церкви і побачив там хлопця, який був одягнений досить скромно. Тоді наш брат підійшов до нього і запропонував купити щось з одягу. Вони пішли, вибирали і купили, а брат наш за куплене заплатив із власного гаманця. А в церкві тій досі сперечаються чиї доктрини правильні.

Я навів ці приклади не для того, щоб показати, що знання – ворог християнства. Я лише хочу звернути Вашу увагу, що часто знання не ведуть до святості. А деколи ведуть. Я думаю, що поняття «практична святість», «благочестя» і «духовна зрілість» якщо не тотожні, то ходять усюди разом, дружать, спілкуються. Можливо, вони близькі родичі. У посланні до Євреїв я прочитав один цікавий вірш «Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа.» (12:14). Я не знаю, як викручують цей вірш богослови, але я розумію це так – якщо християнин не практикуватиме святе життя, у мирі з усіма, то він не бачитиме Бога. Не бачитиме Його тут – у своєму житті, не бачитиме Його там – коли потрапить на Небеса. Ви хочете побачити Бога? Тоді пильнуйте про святість і мир з усіма.

Я думаю, дуже хороший спосіб з’ясувати що таке святість – це щиро відповісти на питання «А чи зробив би так Ісус?». Але спосіб, як виявилося, не ідеальний. Колись говорив з одною сестричкою про важкий рок і «християнські рок-концерти». Я сказав, що не можу собі уявити Ісуса, який відпустив волосся до пояса, прийшов на такий захід, купив пиво в пластиковій пляшці (щоб пропустила міліція) і кричав під шум натовпу «християнські слова». Ну, їх ніхто не чув, адже гучність колонок еквівалентна гучності Ніагарському водоспаду чи літаку з турбодвигуном. Я не міг уявити це, а вона сказала: «А я можу». Тим не менше, вивчаючи Писання я бачу Ісуса на колінах у молитві, Ісуса, що зцілює хворого, Ісуса, що проповідує Євангеліє, навчає християнської моралі. І дорікає за гріх. Це не ліберальний Ісус, який тільки любить. Мій Ісус, Ісус Біблії, був смиренний, люблячий, лагідний і справедливий.  Тому Він є прикладом для християн.

Благочестя тісно пов’язане із духовним світом. А не маю на увазі «духовним, тобто нематеріальним». Я кажу, що благочестя – це риса або спосіб життя, в першу чергу, в духовній площині – як людина ставиться до Бога, як вона сприймає біблійні істини, які в неї стосунки з братами і сестрами. Слово Боже навчає нас перебувати у спільноті братерській, а зібрання нечестивих цуратися, оминати. Слово Боже говорить нам про те, що світло і темрява не мають нічого спільного, і тут я кажу не лише про те, що віруючий не може вступити в шлюб з невіруючим, а про духовну єдність, про цінності, про інтереси. Наприклад, увірувала дівчина в Христа, стала членом великої християнської сім’ї. Але не розуміючи свого нового статусу «у Христі» вона продовжує ганятися за світською модою, дивитися мильні опери, підтримувати порожні розмови. Така християнка не усвідомлює, що мода поняття змінне, фільми не дадуть міцної основи для побудови життя, а для будь-якої розмови є свої табу, тобто теми, про які не говорять. А не говорять про те, що стосується взаємин чоловіка і дружини, їхніх інтимних у широкому розумінні взаємин. Католицька церква навчає, і тут я погоджуюся, що шлюб – це тайна, таємниця. Те, що робиться в сім’ї, на вулицю не виноситься.

Ще один хороший показник – як ми вирішуємо проблеми. Чи панікуємо, чи нарікаємо. Для мене самого це болюча тема, деколи, не розуміючи, чому Бог помістив мене в такі обставини, я нарікаю. Чи підемо ми Божим шляхом, коли все проти нас? Чи довіримося Богу, коли світла в кінці тунелю не видно? Ось це і є хорошими показниками духовної зрілості. Не знання, не іноземні мови. Не вміння стильно вдягнутися. Хоч це все потрібно і корисно.

Закінчуючи, хочу сказати, що зрілість не впаде нам на голову, як сніг. Ми повинні шукати Бога, роздумувати над Його словом, молитися, дружити з християнами. Тоді ми даємо більше можливостей Богові діяти в нас і через нас. Я вірю, що зрілість може залежати від середовища (наприклад, церкви), від роботи Бога і від наших старань. І від наших старань! Тому давайте, друзі, старатися рости, відвідувати служіння, підтримувати один одного – порадою чи в молитві. Апостол Павло пише «щоб ви поводилися належно щодо Господа в усякому догодженні, в усякому доброму ділі, приносячи плід і зростаючи в пізнанні Бога» (Колосянам 1:10), тобто ми маємо поводитися гідно, догоджати і подобатися Богу, зростати у пізнанні Його. Такою є ціль справжнього християнського життя.

Advertisements

2 thoughts on “Благочестя

  1. Я згодна з більшістю того, що тут написано. Але мне не зрозуміло, чому завжди наводиться приклад дівчини, яка розмовляє про пусті речі, мильні опери тощо.

    Мені також здається, що коли людина вивчає Біблію та дійсно цікавиться тим, чому Бог нас навчає через Біблію, то людина буде працювати над собою. Бо Біблія завжди виказує наші гріхи та недоліки.

    Відчуття це добре, але не можна оцінювати інших по цьому, бо ні всі люди будуть розповідати про свої відчуття до Бога, це також дуже інтимне, щоб розповідати кожному про це. Також не можна судити про духновний зріст людини. Бо одному може здаватись, що інша людина зовсім не змінюється, а насправді ця людина постійно змінює своє відношення, свої мотиви. Є багато гріхів, які інші на бачуть. Але це не означає, що їх нема або людина не працює над ними.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s