Свідчення

Цю статтю я написав 2006 року як маленьке свідчення. Нещодавно випадково дізнався що її знайшли і опублікували цього місяця в часописі ВСЦ ХВЄ “За віру євангельську”. Що ж, якщо так, то мабуть і читачам церковного  блогу це  буде цікаво почитати.

Сергій ЧЕПАРА

Я народився і виріс в карпатському містечку Сколе. Доля склалася так, що я не зміг поступити саме туди, куди хотів – на факультет журналістики, і я здобув комп’ютерну спеціальність в Природничому коледжі університету імені Івана Франка. Комп’ютерну справу я любив ще зі школи – завжди останнім виходив з уроку інформатики – тому не робив ніяких проблем зі своєї “переорієнтації спеціальності”, вчився помаленьку і навіть мав деякі успіхи. Має студентське життя проходило трохи нудно: пари в університеті, в гуртожитку трохи повчився, трохи поїв, поспав, деколи з другом пива випив чи телевізор подивився от і все. Зараз можу сказати чесно: суцільна нудота. Просто живеш і не знаєш навіщо.

Якось невідомий мені рух “КЕМПУС” в гуртожитку безплатно роздавав журнали “Великі зміни” і мені дали один. Там я прочитав кілька цікавих мені статей, а також побачив статтю на тему “Релігії світу” (на мою думку дуже нецікаву). В кінці журналу була маленька анкета-відгук про журнал, яку слід було відправити поштою в Київ, що я і зробив.
Я вже встиг забути і про журнал і про анкету, як ось одного разу до мене в кімнату, в гуртожитку, завітали двоє хлопців і сказали, що вони з християнського студентського руху “КЕМПУС” і прийшли познайомитися зі мною. Ми трохи поспілкувалися, а один з них, Петро, навіть заграв на гітарі, що стояла в мене в кімнаті, розповівши при цьому, що на КЕМПУС-клубі співають різні християнські пісні, спілкуються на духовні теми, вивчають Біблію і таке інше. Хлопці – Петро і Міша – запросили мене на КЕМПУС-клуб і подарували відеокасету “Ісус. Спеціальний спортивний випуск”. Я сказав, що обов’язково колись завітаю, бо хотів би знайти хороших друзів у Львові. Тільки одне ніяк не вміщалось в голову: навіщо студентам-християнам збиратись і спілкуватись? А прославляти Бога у піснях? Це так дивно!

Пройшов рік. Я був вже гордий другокурсник, що “пережив” дві сесії, отримував стипендію та піти на КЕМПУС не випадало… І ось знову роздача журналів. Після роздачі, за тиждень, до мене в гості зайшли хлопець і дівчина з КЕМПУСу – Саша і Наталя. Вони розказали мені про якісь “чотири духовні закони”, про існування яких я раніше і гадки не мав, та подарували маленьку брошурку на память – “Чи хотіли б ви знати Бога особисто?”. Саша і Наталя розказали мені про те, що КЕМПУС планує на одній із зустрічей показувати фільм “Страсті Христові”, а потім усі бажаючі можуть поїхати на триденну конференцію в Яремче. Я подумав і погодився. Сходив на фільм, але мене він чомусь зовсім не вразив.

А от конференція була для мене великим потрясінням. Перше, що вразило неймовірно – дуже хороше ставлення студентів один до одного. Три дні жив у кімнаті з двома хлопцями, які зруйнували всі мої стереотипи про старші курси. Ці хлопці були виховані, моральні і чесні, що в теперішні часи часто не побачиш серед молоді. А один із них, Леонід, у особистій розмові зі мною сказав, що його не дуже хвилює, що про нього думають люди, більш важливо, що про нього думає Ісус Христос.

І головне: на цій конференції я почув від лектора щось дуже дивне. Бог дуже-дуже любить нас, людей, своє створіння, проте ненавидить наш гріх – свідомі вчинки проти Бога. Поки є хоча б один гріх у людини вона приречена жити без Бога, а після смерті – вічні страждання. Вічні. Бог Суддя Справедливий. Проте цей Суддя, зі своєї власної ініціативи, зі своєї великої любові Сам вирішив проблему гріха у наших стосунках – Він віддав на ганебну смерть Свого Улюбленого Сина Ісуса Христа. Ісус, проживши праведне життя, добровільно пішов на страждання і смерть, щоб своєю смертю заплатити за гріхи всього світу. Це вже відбулось 2000 років тому: Божий Син постраждав за нас і зараз пропонує кожній людині вічне життя в дар. Кожен просто зараз може вибрати – прийняти спасіння як дар чи жити своєю ілюзією про те, що спасіння йому не потрібне, а життя без Бога пречудова штука. Бог Сам приходить до кожної людини і просто каже: “Я помер за всі твої гріхи. Ти можеш прямо зараз навернутись до Мене, покаявшись і увірувавши в Мою жертву заради тебе. Чи приймеш ти те, що я пропоную тобі даром?”

На конференції я зрозумів: все моє життя було порожнє тому, що воно було без Бога. Я захотів розвернутись в інший бік, не просто йти кудись, з усім світом, а йти до Нього і бути з Ним. Я прийняв рішення. І хоча воно мені здалось дуже невпевененим, моє життя перевернулося з ніг на голову (чи з голови на ноги?). Раніше моє духовне життя зводилося до того, що ввечері я говорив швидко “Отче наш” і безтурботно засинав, не задумуючись, слухав мене Бог чи ні. Моє християнство було для мене лише звичкою, культурою, яка передалась мені від батьків. В церкву я ходив нечасто, виправдовуючись перед власним сумлінням тим, що я непогана людина, живу відносно морально, великих гріхів ніби нема. Я ніколи всерйоз не думав про те, заради чого я живу і що буде після смерті. Я вірив у міф: на фоні інших я непоганий, Бог просто непомітить мої дрібні переступи Його Закону. Зрештою, втішав я себе, всі ми грішні.

Тепер все по-іншому. Я точно знаю: Бог слухає Своїх дітей, а я – Його дитя і тому завжди можу спілкуватися з Творцем через молитву. Крім того, раніше я практично ніколи не читав Біблію, яка, до речі, стояла у мене на книжковій поличці на найвиднішому місці. Якось я відкрив її на сторінці, де псалмоспівець надхненно прославляв Бога. “Нічого собі – подумав я, – аж такої слави достойний Бог!”. Тепер я вельми шкодую, що стільки років нехтував Божим Словом. Те, що Господь відкрив Сам, ніколи ніяка людська мудрість не досягне. Я швидко прочитав усю Біблію і мені захотілось знову і знову перечитувати її. Просто дивно, що багато людей в Україні вважають себе християнами, проте вони жодного разу не відкрили Книгу, яку, без сумніву, написав Бог. Крім того, практично зразу я захотів розказати іншим про велику жертву Христа заради людей. Я дійсно радію, коли бачу, як духовно зростають молоді християни, яким я розказав євангеліє, як Бог змінює наші життя і характери. Я вірю і знаю: Бог це не Той, що просто створив людей і залишив їх на самих себе, Він Той, Хто завжди поруч зі Своїми дітьми, Той Єдиний, на Якого можна надіятися і зараз, в буденних справах, і у вічності бути з Ним.

Звичайно, у мене, як і в кожного християнина бувають труднощі. У кого їх нема? Проте мене підбадьорює вірш, написаний Богом для Своїх дітей: “тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре” (Римл. 8:28). Бог поруч, що б не сталось, і Він все контролює.

Advertisements

2 thoughts on “Свідчення

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s