ДИСПЕНСАЦІОНАЛІЗМ

Огляд історії та основ вчення

На попередніх уроках ми розглядали гегелівську есхатологічну філософію, в якій Всесвітній Дух духовно прогресує через діалектику людей. І що людство розвивалося від дитинства, представленого в рабстві на Сході, і в підсумку прийшло до повної зрілості при Німецькому ідеалізмі. Тому Гегель мав сильний есхатологічний погляд на історію, який він позичив у християнства – але радикально змінив християнську історію догоджаючи своїй філософії. І дуже цікавим є те, що тут ми бачимо найбільш дивовижний синтез між історією та філософією. Зазвичай філософія та історія не поєднуються так добре. Філософія має справу з великими абстракціями, які жодним чином не пов’язані з історією. У той час як історія в основному не має справ з цими питаннями – але розбирається з обставинами, що відбуваються в часі. Але Гегель – «великий синтезатор» – об’єднав історію та філософію. Настільки сильно – що його розуміння історії правильно було б назвати історичною філософією – щось дійсно унікальне в людській історії, щось, що сильно пов’язано з християнським поглядом на історію.

Гегелівська історична філософія була як ліберальною, так і раціональною. Але незабаром після смерті Гегеля – ми бачимо піднесення іншої історичної філософії, яка є консервативною (тобто фундаментальною) та біблійною. І ця історична філософія називається диспенсаціоналізм. Це історична філософія більше заснована на Біблії, на відміну від того, про що говорив Гегель. На практиці, Гегель узяв з християнства те, що йому подобалося, і змінив все інше – в той час як диспенсаціоналізм підпорядкував свою історичну філософію Біблії. І диспенсаціоналізм розділив біблійну історію на серію диспенсацій (проміжків, періодів, віків, епох) в яких Боже одкровення про Себе прогресувало з часом – з дедалі більшими привілеями даними для кожної наступної диспенсації. І найбільш чітким поділом в диспенсаціоналізмі буде відмінність між Ізраїлем і Церквою – період Ізраїлю є старою диспенсацією, а період Церкви є новою диспенсацією.

Давайте поглянемо – як ми розуміємо зв’язок між Ізраїлем і Церквою? І більше того, як ми розуміємо зв’язок між Старим Завітом і Новим Завітом? Диспенсаціоналізм відповідає на це питання майже унікальним способом. Більше того – це також відкриває новий шлях до пояснення пророцтв. Тому через диспенсаціоналізм наше розуміння пророцтв дуже змінилося.

Давайте поглянемо – традиційне богослів’я давно не звертало увагу на пророцтва. Ранні реформатори (такі як Мартін Лютер, Жан Кальвін, Ульріх Цвінглі та інші) постійно намагалися з’ясувати як людина отримує спасіння. І ця стурбованість щодо спасіння, залишила есхатологію осторонь. Сотеріологія (вчення про спасіння) ранніх реформаторів поглинула всю есхатологію (вчення про майбутні події). Есхатологія ранніх реформаторів в основному зводилася до «Небес або пекла», і на цьому все. Біблія, звісно, вчить про Небеса та пекло – але існує набагато більше пророцтв, ніж просто пророцтва про Небеса та пекло. А факт полягає в тому, що більшість пророцтв навіть не обговорюють Небеса і Пекло. Можна точно сказати, що переважна більшість пророцтв Біблії зосереджені навколо Ізраїлю, а не Церкви. Тому більшість богословів всіляко уникало пророцтв, оскільки більшість з них були про Ізраїль.

Згадаймо, що сказав Оріген – якщо ми сприймаємо Біблію буквально – ми станемо подібні юдеям. І в цьому полягає велика істина. Але завдяки тому, що ранні вчителі католицизму сприймали Католицьку церкву як замінник Ізраїлю у всьому – вони не могли сприймати пророцтва буквально. Фактично всі старозаповітні пророцтва є юдейськими. Більше того – Одкровення 6-19 знову говорить про Ізраїль. Також ми маємо есхатологію (вчення про майбутні події) Ісуса – в основному юдейське за своїм характером. Коли Ісус говорив людям в Євангелії  «коли прийде антихрист – тікайте з Єрусалиму» – як це пророцтво можна застосувати до Церкви? Адже Вселенська Церква існує по всьому світу. Звичайно ж – ви можете пробувати застосовувати його алегорично, як і будь-яке інше пророцтво. Але коли ми починаємо алегоризувати Біблію – втрачається саме значення Біблії. Біблія перетворюється на вельми нечітку книгу повну містичних ідей.

Тому ранні реформатори мали деякі серйозні проблеми щодо есхатології. Це була дійсно складна проблема. Оріген робив великий наголос на тому, що сприймаючи Біблію буквально, християни стануть подібними до юдеїв. З одного боку  ранні реформатори зневажали алегоричний метод Орігена та наголошували на буквальному історико-граматичному методі тлумачення. І завдяки цьому методу – вони наново відкрили значення спасіння в Біблії. Але коли вони починали застосовувати цей метод до пророцтв – тоді виникали деякі серйозні проблеми. В основному тому, що майже всі пророцтва були юдейськими за своїм характером. Якщо вони юдейські за характером – тоді як їх можна застосувати до Церкви?

Тому Реформатори «включали задній хід» в буквальному історико-граматичному методі, коли справа доходила до пророцтв і есхатології. Вони прийняли точку зору Августина в есхатології щодо загального суду Небес і пекла. Але в такому випадку – вони відкидали буквальний історико-граматичний метод. І ранні реформатори ставали все більш і більш схожими на Орігена – і можливо навіть гірше Орігена, бо вони були не послідовними у своїх методах тлумачення Біблії. Якщо подивитися на сотеріологію ранніх реформаторів, то вони використовують буквальне тлумачення, але в есхатології користуються алегоричним. Якщо ми дійсно хочемо визначити вчення Біблії щодо есхатології – тоді ми повинні застосувати той же метод тлумачення і в цьому розділі систематичного богослів’я. І християни почали робити це в 1800-х. Результатом такого підходу стала ціла купа проблем – результат був настільки проблематичним, що навіть сьогодні багато богословів просто уникають весь предмет есхатології. Причиною тому є те, що буквальний історичний історико-граматичний метод тлумачення вимагає майбутнього відновлення Ізраїлю.

Але як це можливо? Як можна повернути Ізраїль? А як же Церква? І в той час, у 1800-их роках, жив чоловік – чудовий англійський біблійний вчитель, який зайнявся вирішенням цієї проблеми. Ім’я чоловіка – Джон Нельсон Дарбі (John Nelson Darby). І Д. Н. Дарбі зумів розв’язати цю проблему диспенсаційно. Тому диспенсації стали ключем, який відкрив цю велику есхатологічну таємницю. Пізніше богослов К. І. Скоуфілд підхопить ідею Д. Н. Дарбі. І він передасть це великому вчителю Біблії, діспенсаціоналісту першої половини XX століття – Льюїсу Спері Чейферу (Lewis Sperry Chafer, 1871-1952) – який представить набагато більш зріле обговорення цієї теми. Л. С. Чейфер детально виклав свою точку зору в 8-томному виданні систематичного богослів’я.

Отже, що ми маємо на увазі під «диспенсацією»? Слово «диспенсація» походить від грецького слова οικονομια (ойкономіа) – від якого також походять англійські слова economics, economist,  та українське слово економіка, економ. Колись, у XIX столітті, в Росії та Україні економом був управитель, який розпоряджався майном заможного власника і регулярно давав йому звіт. І загалом слово «диспенсація» означає адміністрування, управління,  – або ж диспенсацію. Всього – ця група слів використовується в Новому Завіті 20 разів – у значенні управління, регулювання, адміністрування, будинкоуправління (домоуправління). Ця концепція людського управління зображена в Луки16 розділі, де викладається ідея відповідальності, підзвітності, а також можливості зміни управителя. З іншого боку – 1Кор. 9:17; Еф. 1:10; 3:2, 9; Кол.1:25 – термін «диспенсація» вказує на божественне управління – адміністрування або виконання плану здійснюється Богом в цьому світі. Тому Бог керує історією світу диспенсаційно – через різні божественні організації в різний час. І найбільш основну відмінність між диспенсаціями (періодами) ми можемо бачити у відмінності між Ізраїлем і Церквою. Християнські богослови не мають єдиної точки зору про кількість можливих диспенсацій в історії – але всі визнають, що існує щонайменше 2 періоди – період Ізраїлю і період Церкви. Ізраїль належить до однієї диспенсації, а Церква належить до зовсім іншої диспенсації.

По суті – диспенсаціоналізм це погляд, де існує ряд божественних економік/управлінь в Біблії – через які Бог має справу з людиною в різні періоди часу біблійної історії. Класичне визначення диспенсації – це період часу протягом якого людина випробовується щодо слухняності якомусь особливому одкровення щодо волі Божої. Побудований на ідеї божественного управління або керівництва цим світом – диспенсаціоналізм описує розгортання цієї програми в різних диспенсаціях або управліннях розташованих в історії світу. Світ розглядається як Боже володіння, у зв’язку з декількома стадіями одкровення, які відзначають різні управління в Його загальної програмі. Ці управління є диспенсаціями. Таким чином слово «диспенсація» означає по-перше, управління (дію Бога через управителя), по-друге, період, в який здійснюється це управління. Тому з Божої точки зору диспенсація це управління – в якому людина несе відповідальність перед конкретним одкровенням, явленим в часі. У зв’язку з прогресуючим одкровенням – диспенсацією є однією зі стадій одкровення людству. Тому диспенсацію можна визначити як різне управління в загальній Божій програмі.

Бог не явив всю істину за один раз, але зробив це в різних стадіях одкровення. І тому диспенсаціоналізм усвідомлює різновид Божого прогресуючого одкровення як складову частину Його загального одкровення. Отже, підстава для спасіння в різних диспенсаціях є незмінною – смерть Христа на Хресті – але зміст (об’єкт) віри змінюється в різних диспенсаціях[a]. Стверджуючи, однаковість об’єкту віри ви, тим самим, заперечуєте прогресивність в одкровенні – що очевидно для кожного, хто читає Біблію.

Апостол Павло згадує дві різні диспенсації. Кол.1:25-26; Еф.3:2, 9 – тут ми бачимо протиставлення Церкви та Ізраїлю. І це призводить до питання, у зв’язку з яким виникають ще кілька додаткових питань. Біблія також описує значні зміни в історії. Тому Ізраїль і Церква є двома відмінними диспенсаціями – а як щодо диспенсацій, що йдуть перед Ізраїлем і після? Ми можемо говорити про Адама і Єву в саду, як про диспенсацію або період невинності перед гріхопадінням. Після цього ми маємо період часу людського падіння до Ноя[b]. Наступний період від Ноя до Авраама. Після цього з Авраамом ми маємо Ізраїль – щонайменше, до часу Церкви. Потім ми маємо Велику Скорбота – не кажучи вже про 1000 років Царства, миру на землі. Тому існує різна варіація в кількості диспенсацій – іноді 7, іноді 4 – але основна відмінність між Ізраїлем і Церквою підтверджується одноголосно.

Д. Н. Дарбі є засновником і систематизатором диспенсаціоналізму. І він став найбільш впливовим лідером нової групи званої рухом Плімутських братів. Їхні ідеї розцвіли в Англії – а потім і в США. Тому що в США диспенсаціоналізм був поширений К. І. Скоуфілдом і Біблією з коментарями К. І. Скоуфілда, і були повністю виражені в теологічних працях Л.С. Чейфера.

Джон Нельсон Дарбі жив в 1800-1882 рр. Народжений в знаменитій англо-ірландській сім’ї землевласників – Д. Н. Дарбі домігся блискучих успіхів в коледжі Святої Трійці, що в Дубліні, на юридичному факультеті, який і закінчив із золотою медаллю. Він відмовився від кар’єри юриста, вважаючи її не сумісною зі своїми релігійними поглядами. Після свого увірування в Христа і заклику до служіння в 1825 р. він став ревним дияконом, а в наступному році і священиком Англіканської церкви і привів до духовного пробудження своїх прихожан та Римо-Католицьких сусідів. Тим не менше – він став глибоко розчарованим, коли усвідомив глибоку відмінність між мораллю і духовною млявістю сучасної Церкви. Проголосивши, що Церква знаходиться в руїнах – Д. Н. Дарбі залишив Англіканство в 1828 р. і приєднався до руху Братів.

Рух Братів було позаденомінаціоною групою, яка збиралася в приватних будинках для вивчення Біблії і духовного навчання. Тому Д. Н. Дарбі приєднався до зустрічей групи в Дубліні для хліболамання і молитви. І оскільки він був видатним викладачем Біблії – він швидко став лідером руху. Ця група пізніше стала відомою як Плімутські Брати. Хоча вони перебували в Дубліні – свою назву вони отримали через те, що їхня перша група була заснована в Плімуті в 1831р. Початок був по суті не формальним – вони мали бажання повернутися до простоти апостольських днів, поклонінню і усунути стіни, що розділяють християнство. Рух був протестом проти пануючих режимів духовної млявості, формалізму в ранні роки 19-го століття. Унікальний характер зборів створив значний інтерес, і багато інших бажали отримати додаткову інформацію, і дізнатися для себе Писання.

Під впливовим керівництвом Д. Н. Дарбі Братство швидко зростало. Д. Н. Дарбі вважав ознаки істинної церкви як духовну єдність і спілкування у слухняності Писанню під керівництвом Духа Святого. У серії уроків – Д. Н. Дарбі синтезував свої ідеї відступництва сучасної церкви зі своїм інтересом до біблійних пророцтв, і розробив скрупульозну філософію історії. Він розділив історію на різні періоди або диспенсації – кожна з яких містить різний порядок через який Бог втілює Свій план спокутування. Вік/епоха Церкви – подібно всім попереднім періодам – закінчиться невдачею через гріховність людини.

Д. Н. Дарбі не тільки змінив встановлене вчення про міленіум – але і всю церковну історію, стверджуючи, що друге пришестя Христа відбуватиметься в два етапи. Д Н. Дарбі був сильним міленіалістом або хіліастом, оскільки він вірив у майбутнє буквальне 1000-є правління Христа на землі, про яке ми читаємо в Одкровенні 20 розділі. Д. Н. Дарбі говорив щось дуже дивне, те, що ніхто до нього не викладав.

В Старому Завіті страждання і прославлення Месії на перший погляд виглядають як одна апокаліптична подія – але сьогодні ми знаємо, що це дві окремі події, а не одна – подібне станеться і з Поверненням Христа. Тому Д. Н. Дарбі стверджував, що друге пришестя Христа теж буде відбуватися в два етапи. Перший буде невидимим, підхопленням Церкви – що може статися в будь-який момент і буде закінченням віку/епохи Церкви. Це підхоплення Церкви відбудеться до Великої Скорботи – яка призначена для Ізраїля, а не для Церкви. А тому друга частина пришестя Христа відбудеться, коли Христос повернеться на землю після завершення Великої Скорботи для відновлення апокаліптичного Ізраїлю в Міленіумі. Тому Д. Н. Дарбі назвав відродження Церкви підхопленням, а повернення Христа на землю – Другим Пришестям. Тепер, коли люди вперше почули це – вони подумали, що цей хлопець з’їхав з глузду. Але цей хлопець був чудовим вчителем Біблії – не схильним до того, щоб проголошувати обурливі речі. І люди добре знали це. І він прийшов до цього через буквальний історичний лексико-граматичний метод тлумачення.

Під час Реформації люди використовували цей буквальний метод по відношенню до сотеріології. Тепер він використовувався стосовно пророчих уривків. І результатом цього став повністю новий спосіб розуміння пророцтв – подібно до того, як свого часу було повністю нове розуміння сотеріології. Тепер, повинна була відбутися реформація щодо есхатології. І Д. Н. Дарбі був здатний показати, що його вчення засноване на буквальному історико-граматичному методі тлумачення – не заснованому на його власному припущенні. Він був здатний переконати багатьох у тому, що не дивлячись на те, що це може виглядати дивним – якщо ми візьмемо слова Біблії так як вони стоять, тобто сприйматимемо їх буквально – саме в цьому і полягає суть тексту.

Існує декілька відмінностей між підхопленням (захопленням)[c] і другим пришестям Христа, як ми бачимо в Матвія 24 і  в Одкровенні 19.Перше – в підхопленні забирається Церква – у другому Пришестя забираються невіруючі – Мт.24:27-28, 37-41. Друге – в підхопленні Церква зустрічається з Господом на небесах – але в другому пришесті Ісуса Христа повертається на землю – 1 Сол. 4:7; Зах. 14:3-5; Юди 14-15.

Навіщо Богу підхоплювати Церкву, щоб потім негайно повернути її назад на землю? Третє – Підхоплення є втіхою (для Церкви), в той час як друге пришестя Христа буде жахливим (для невіруючих). Фактично неможливо втішати людей підхопленням, якщо вони знатимуть, що їм потрібно пройти через Велику Скорботу. Четверте – підхоплення особливим чином належить Церкві – це щось особисте між Церквою і Христом – у той час як друге пришестя Христа буде публічним і мати всесвітні наслідки. П’яте – в захопленні Церква йде на Небеса, а в другому пришесті Христос повертається на землю разом з Церквою – 1 Сол.3:13; Юди 14-15; Зах.14:5; Одкров.19:14. Зверніть увагу на те, що вони одягнені в білий одяг. І я думаю, що вони отримали свій білий одяг на судилищі Христовому. Я вірю в те, що Господь підхопить, забере Церкву від суду, і судилище Христове відбуватиметься на Небі під час Великої Скорботи. І потім Він повернеться зі Своєю Церквою, щоб встановити Тисячолітнє Царство і правити світом. Шосте – Захоплення може відбутися в будь-який момент – в той час як друге пришестя Христа вимагає безліч знамень перед своїм настанням – Як. 5:7-9; Рим.13:11-13; 1 Сол.5:6; Титу 2:13 порівняйте з Мт.24:33. Останнє – відмінність в 1 і 2 Солунянам щодо Захоплення і 2-го Пришестя Христа сприймаються так, ніби це дві різних події.

Насправді це не було основним напрямком диспенсаціоналізму Д. Н. Дарбі. Основою диспенсаціоналізму Д. Н. Дарбі не було розділення Повернення Христа на дві частини – ним було застосування буквального історико-граматичного методу до пророцтв – те, що багато-хто боявся робити – тому, що він приводив до дуже незвичайних ідей, які виглядали безглуздими. Але Д. Н. Дарбі був здатний зробити все зрозумілим досить унікальним способом.

І тому майже всі пророцтва – якщо ви пояснюєте Біблійні тексти нормально – є юдейськими за своєю природою. Відкидання Христа юдеями призвело до своєрідного «відхилення», званому віку/епосі Церкви. І підхоплення Церкви призведе до закінчення «відхилення». І зі зникненням Церкви – Бог у результаті виконає всі Свої обіцянки дані Ізраїлю. Тоді буквальне виконання підсумує всі С.З. пророцтва щодо Ізраїлю – які були припинені, і виконання цих пророцтв в Одкровенні почне Велику Скорботу. Повернення Христа буде завершено, коли Він встановить буквальне тисячолітнє царство Бога на землі – проголошене у відновленні Ізраїлю. І після Міленіуму – буде Вічний Стан як ми і бачимо в Одкровенні 21-22.

Д. Н. Дарбі популяризував диспенсаціоналізм подорожуючи по Європі, Новій Зеландії, Канаді, США в період з 1862-1877 рр. Його погляди отримали поступове визнання як його основні богословські припущення: словесне богонатхнення Писання, людська розбещеність, Суверенітет благодаті Божої був сумісний з традиційним кальвінізмом. Д. Н.  Дарбі був вельми кальвіністським щодо спасіння – але диспенсаційним щодо пророцтв[d]. І оскільки він був дуже ортодоксальним (фундаментальним або консервативним по богослів’ю) – його погляди були прийняті богословом нового покоління на ім’я Кір (Сайрус) Інгерсон Скоуфілд.

Кір Інгерсон Скоуфілд (Cyrus Ingerson Scofield) жив в 1843-1921. Він народився в штаті Міссісіпі і виріс в штаті Теннесі. К. І. Скоуфілд отримав Почесний Хрест Конфедерації під час служби в армії Лі за Конфедерацію. К. І. Скоуфілд працював у юридичній фірмі свого двоюрідного брата. Президент Гранд призначив його прокурором штату Канзас. Після двох років на посаді прокурора – він був змушений залишити цю посаду через звинувачення у фінансових махінаціях і відбував покарання у в’язниці Сент-Луїса.

Він увірував в 1879 р. прийшовши в євангельське християнство – стає помічником американського місіонера Д. Моуді і почав працювати секретарем у Християнській Асоціації Молодих Людей. Потім К. І. Скоуфілд був рукопокладений на служіння в маленькій конгрегаційній церкві в Далласі і був там служителем в 1882-1895 рр. Його теологічна освіта була пов’язана з Джеймсом Бруксом – Пресвітеріанским служителем, який багато читав праці Д. Н. Дарбі та інших письменників Плімутськіих братів. Скоуфілд прийняв премілеанізм і диспенсаціоналізм, його вчення і проповіді відображали це вчення. На прохання Моуді він очолював його Церкву в штаті Массачусетс в1895-1902 рр. Його пресвітерське служіння – як в Далласі, так і в Массачусетсі було відзначено сильним публічним відгуком і духовним благословенням. У XIX столітті, столітті духовного занепаду і модернізму, він був вірним глашатаєм фундаментальної євангельської доктрини. Він повернувся в Даллаську  церкву з 1902-1907 рр., перед тим як перейти до організації Біблійних конференцій в США, Британських островах, і створити Центрально-американську Місію. У 1909 р. була видана його диспенсаційно-премілеаністська Біблія з коментарями.

Не дивлячись на велич свого публічного служіння – найбільшого впливу К. І. Скоуфілд досяг через свої писання. Біблія К. І. Скоуфілда з посиланнями була його найбільш важливою працею. Знадобилося 9 років роботи для того, щоб опублікувати цю працю в видавництві Оксфордського Університету. Вірячи в те, що Біблія сама себе пояснює – К. І. Скоуфілд придумав нову систему посилань на допомогу читачеві Біблії. У ній дається визначення найбільш важливих слів Писання, таких як спокутування, виправдання, освячення, царство, Церква і т. ін. План кожної книги Біблії також присутній у тексті, разом з диспенсаційним поділом. Виконані і не виконані пророцтва, типи, важливі теми відображаються і обговорюються в примітках. Після видання ця Біблія справила величезний вплив на багатьох людей. Біблія К. І. Скоуфілда стала вельми популярною в багатьох церквах англомовного світу. І вона все ще продовжує видаватися. Тому через Біблію К. І. Скоуфілда – почав розповсюджуватися диспенсаціоналізм.

К. І. Скоуфілд дотримувався диспенсаційної претрибуляційної премілеаністської позиції. Диспенсації – кількістю 7 – є періодами часу – кожен з яких, керується особливими  принципами. Диспенсації розкривають грандіозний прогресивний порядок відносин Бога з людиною – від початку і до кінця віків. Існують деякі варіації між диспенсаціоналістами – але поділ К. І. Скоуфілда на 7 диспенсацій широко поширений. Це такі диспенсації/періоди: Невинність – час до падіння, Совість – з моменту падіння і до Ноя, Людський Уряд – від Ноя до Авраама, обітниці – від Авраама до Мойсея, Закон – від Мойсея до Христа, Благодать – час Церкви, Царство – Міленіум. Після Міленіуму йде Вічний Стан. Його погляд був переданий Л. С. Чейферу – який був його близьким другом.

Льюїс Сперрі Чейфер жив в 1871-1952 рр.

Він народився в сім’ї служителя в Рок Крік, Огайо і здобув музичну освіту в Оберлінскому Коледжі та Музичній Консерваторії, Нью Лайм Академії – Л. С. Чейфер почав своє служіння як мандрівний євангельський співак. Він був пресвітером у пресвітеріанській громаді і викладачем. У 1900 р. Л. С. Чейфер був посвячений як служителя конгрегаційної громади – але після 3-ох років приєднався до пресвітеріан, де став професором музики в школі Маунт Хермон для хлопчиків.

Його дружба з К. І. Скоуфілдом почалася з 1903 р. і тривала до його смерті в 1921 р. Завдяки К. І. Скоуфілду Л. С. Чейфер став великим біблійним вчителем.  Коли К. І. Скоуфілд допоміг заснувати Філадельфійську Біблійну Школу в 1914 р. – Л. С. Чейфер приєднався до школи як професор і залишався там до свого переїзду в Даллас в 1922 р. У 1922 р. він переїхав до Далласу, Техас, з метою заснування Далласької Теологічної Семінарії – яка і була заснована в 1924 р. Вивчення та викладання теології лягло на плечі Л. С. Чейфера у зв’язку зі смертю Гріффіта Томаса – якого призначили викладати теологію у новій семінарії, але який помер влітку, до її відкриття.

Богослів’я Л. С. Чейфера було біблійним кальвіністським диспенсаційним претрибуляційним преміллеаністським – але головним чином він був сильним прихильником благодаті Божої. Ця центральна концепція була сильно пов’язана з його кальвінізмом – хоча він і викладав необмежене викуплення – розумів самобутність Церкви Тіла Христового у програмі Бога – таким чином вірив в диспенсаціоналізм – з його акцентом на вірності Бога, у виконанні Своїх обітниць Ізраїлю – а як наслідок і в преміллеанізм – і благодать, як керуючий принцип християнського життя в поєднанні з акцентом на служінні Духа Святого. Він найбільш відомий сьогодні за своє «Систематичне богослів’я» у 8 томах, написане в 1947 р. – найбільш детальне обговорення систематичного диспенсаційного преміллеаністського богослів’я.

Переклад з російської, редагування, примітки:
Сергій Чепара


[a] На це питання різні диспенсаціоналісти мають різні точки зору. Одні вважають, що об’єкт віри в Старому Завіті незмінний – Месія, Ісус Христос, а святі того періоду вірили лише в ту порцію інформації про Месію, яку Бог дав їм. Інші богослови-диспенсаціоналісти вважають, що об’єктом віри був Бог та Його конкретні обітниці, а Месія – лише різновид Божих обітниць. Так чи інакше і ті, і інші вважають що спасіння в Старому Завіті було повністю по благодаті

[b] Ной є відліком нової диспенсації по-перше, тому, що за часів Ноя відбулося знищення всього людства через всесвітній потоп, а по-друге, тому що після потому змінилися природні умови, люди отримали право йти м’ясо, тварини – страх перед людьми та Бог ввів смертну кару (Буття  6-9).

[c] В українській євангельській літературі найчастіше вживається термін «захоплення», хоча у світській літературі він має негативну конотацію. Термін «підхоплення» технічно більш точний.

[d] Диспенсаціоналізм і кальвінізм не є взаємовиключними вченнями. Це можна прирівняти до двох множин, які перетинаються, тому мають спільні точки, або до фруктів, які можуть бути круглими чи подовгастими, і водночас зеленими чи червоними – колір не виключає форму.


Advertisements

2 thoughts on “ДИСПЕНСАЦІОНАЛІЗМ

  1. Стаття написана цікаво, тільки я не знайшов хто автор. На мою думку, за версією Дарбі постає більше питань, ніж пояснень.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s