Уривки. Частина 2

Продовження.
Примітка. Позиція автора не завжди співпадає з офіційним віровченням церкви.

Якщо перевести все це в теологічні категорії, то можна дійти висновку, що існує аж три шляхи до спасіння. По-перше, спасіння через віру: людина може виправдатися особистою вірою в Ісуса Христа і спастися завдяки цій вірі. По-друге, спасіння через шлюб: людина може одружитися із кимось, хто має спасительну віру, яка й відкриє їй шлях до Царства Божого. Для жінок існує ще й третій спосіб — народження малюка. Відтак, замість одного шляху до спасіння ми одержали цілих три.

Це вийшло тому, що кожного разу, зустрічаючи в тексті Біблії слово «спасіння», ми розуміли під ним вчення про спасіння в усіх його аспектах. Це хибний шлях; насамперед необхідно пам’ятати, що вчення є результатом дослідження всіх окремих виявів спасіння, виявлення й виділення його суті. Отже, читаючи Біблію, не слід скрізь бачити вчення про спасіння; натомість необхідно одержати уявлення про те, що таке спасіння.

Передусім найпростішим спільним знаменником, найбільш базовим значенням грецьких слів «sozo», «sozumi», «soteria» є іменник «спасіння» або утворене від нього дієслово, яке означає «відчувати благословення», «відчувати найменший зиск в руках Бога», тобто, в певному розумінні, одержувати спасіння. Первинним значенням слова «спасатися», було «рятуватися», «позбавлятися від лиха». Якщо людина хвора, її хвороба становить реальну і безпосередню небезпеку для її здо­ров’я. Її життя під загрозою; наближається смерть. Але якимось шляхом — за допомогою певних ліків, медичного втручання або молитви — цій людині вдається повністю відновити своє здоров’я. Таке позбавлення від лиха юдеї й називали спасінням. Але спасіння в такому розумінні не передбачає, що душа людини, котра позбавилася хвороби, спаслася для вічності і примирилася з Богом. Ні; воно означає лише, що людина подолала конкретну проблему, — хворобу, що загрожувала її життю, тобто людина вийшла переможцем із небезпечної ситуації.

Тому в Новому Заповіті Ісус, зціливши кого-небудь, говорить: «Твоя віра спасла тебе» (Лк. 7.50, 17.19, 18.42 та ін.). Почувши таке, ми автоматично припускаємо, що Ісус щойно гарантував людині місце в Царстві Божому. Можливо, так і було, але вжите Ним слово може означати й інше. Він міг просто сказати людині: «Через твою віру Я зцілив тебе від тяжкої хвороби, що загрожувала твоєму життю».

У старозаповітні часи юдеям часто доводилося брати участь у військових конфліктах. Єгиптяни, филистимляни та інші народи переважали їх за чисельністю, але часто завдяки втручанню Бога юдеї в останню мить перемагали у битвах, в яких вони, здавалося, вже зазнали поразки. В таких випадках вони святкували перемогу і казали: «Бог врятував нас від наших ворогів», адже всі воїни юдейського війська, що спромоглися уникнути смерті або каліцтва під час битви, позбавлялися від конкретної і безпосередньої загрози своєму життю. Із цього, проте, не слід робити висновок, що всі воїни-юдеї, що вижили, одержали квиток на небеса, одержали спасіння у божественному розумінні.

Слово «спасіння» в такому розумінні ми вживаємо й сьогодні. Якщо спитати людину: «Чи одержали Ви спасіння?», вона може доволі агресивно відповісти: «Спасіння від чого? Від людей, які підбігають до мене на вулиці, хапають мене за комір і питають, чи не одержав я спасіння? Ні, спасіння від цього я точно ще не одержав, бо такі люди чіпляються до мене щодня». Важливо те, про спасіння від чого йдеться. Дієслово «спасати», «рятувати» ми вживаємо постійно: ми рятуємо репутацію, гроші, ситуацію. Коли голкіпер у неймовірному стрибку спромагається-таки дістати до м’яча і відбити його, він рятує свою команду від гола, і тоді глядачі кажуть: «Він врятував свою команду від поразки!» Це теж спасіння, але ж воно не забезпечує голкіперові місця у Царстві Божому. Отже, слово «спасіння» застосовують часто — щодо грошей, хвороб, голів. Так само воно застосовується і в Біблії.

Втім, окрім такого «звичайного» порятунку, існує також спасіння у найвищому розумінні, і вчення, до якого ми звернулися сьогодні, стосується саме цього, божественного спасіння. За хвилину ми поговоримо про цей остаточний, найвищий рівень спасіння детальніше. Але перед тим, як приступити до цього, дозвольте мені ще раз продемонструвати вам оманливість цього поняття.

Пригадаймо випадок, що стався з апостолом Павлом і Силою у в’язниці (ми вже згадували його в цьому курсі лекцій). Вони перебувають у в’язниці під наглядом тюремника-филип’янина. Там вони «молилися, і Богові співали». Раптом сталося «велике трясіння землі, аж основи в’язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали» (Дії 16.25–26). Павло і Сила опиняються на волі. Тоді тюремник, підбігши до них, спитав: «Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися?» (Дії 16.30).

Сьогодні, дивлячись на це новозаповітне питання щодо спасіння в висоти віків, християни зазвичай сприймають його як питання про те, як можна потрапити на небеса. Нам невідомо, що саме мав на увазі той тюремник, але я дуже сумніваюся, що він питав про небеса. На мою думку, його набагато більше турбувала значно прозаїчніша небезпека, ніж побоювання постати перед Богом на Страшному Суді. Я вважаю, що питання тюремника було зумовлене хвилюванням за своє життя, адже він ніс відповідальність за в’язнів. Згідно з традиціями стародавніх часів, якщо в’язень втікав з-під варти, той, хто його охороняв, мусив зайняти його місце. Тож уявіть собі стан тюремника, коли він побачив, що всі двері в’язниці повідчинялися, а в’язні повтікали. Перед ним постала загроза довічного ув’язнення або навіть побиття камінням. Певна річ, це його жахнуло. Тому він і підбіг до Павла з питанням: «Що треба робити мені, щоб спастися?». Для нього апостол залишався в’язнем. Я вважаю, що, відповідаючи на запитання тюремника, Павло грає словами: «Ти питаєш мене про спасіння? Тож давай поговоримо про спасіння у найвищому розумінні цього слова. Якщо тебе дійсно цікавить твоє остаточне благополуччя, то — Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім» (Дії 16.31).

Апостол Павло часто використовував цей прийом — зведення звичайного слова у найвищий ступінь. Ісус використовував його постійно. Згадаймо, наприклад, зустріч Ісуса з Никодимом. Ісус говорив йому про народження наново, а Никодим дивувався: «Як може людина народитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утроби своїй матері знову й народитися?» (Ів. 3.4). У відповідь Ісус м’яко його присоромив: «Ти учитель ізраїльський, то чи ж цього не знаєш?» (Ів. 3.10). Ісус вчив Никодима, що, аби увійти в Царство Боже, людина мусить народитися наново: «Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже» (Ів. 3.5). У грекомовному оригіналі Нового Заповіту слову «дух» відповідає слово «pneuma», позаяк його старозаповітним відповідником є давньоєврейське слово «ruwach». Ісус говорить Никодимові, що, аби увійти до Царства Небесного, людина мусить «народитися з води й Духа». Никодим Його не розуміє, і тоді Ісус уподібнює Дух вітрові, який «…дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа народжений» (Ів. 3.8). І в грецькій, і в арамейській, і в давньоєврейській мові присутня та сама гра слів — «вітер—дух». Отже, вислів Ісуса можна прочитати так: «Ти хочеш знати, що означає бути народженим “pneuma”? Це як сама “pneuma”. Ти можеш чути її звук, але не знати, звідки вона прийшла. Так почуває себе кожен, хто народжений “pneuma”».

Цей прийом характерний для Святого Письма. Тобто, аби зрозуміти вчення про спасіння, не слід сприймати будь-яке біблійне слово в його першому значенні, — якщо діяти у такий спосіб, жодних сил не вистачить. Я сподіваюся, що нам вдасться усвідомити скарби, вміщені в усіх нюансах й аспектах біблійного поняття спасіння, бо вони є дуже корисними для нас.

Слово «спасати» вживається у Біблії не тільки багатьма різними способами, а й у багатьох різних граматичних часах. Дивовижно, як багато словоформ дієслова «спасати» вжито у Біблії: «Ми спаслися, ми спасалися, ми спасенні, ми спасаємося, ми спасемося» — от лише кілька прикладів. Практично всі часи дієслова, які тільки є в грецькій мові, в Біблії вжиті, — тому, що спасіння в найповнішому розумінні цього слова зачіпає всі аспекти людського життя, позаяк Бог надає людям Свою благодать. Досліджуючи вчення про спасіння, я зрозумів, що Бог Біблії, Бог спасіння, Який задав місію спасіння Ісусу Христу, є Богом, Який піклується про спасіння всіх людей. Він не просто піклується про спасіння душі; люди, пригноблювані безжальними правителями-експлуататорами, позбавляються від їхнього ярма через Боже спасіння. Якщо в’язень служить Богові у в’яз­ни­ці, він відчуває Боже спасіння, і нам хочеться вірити, що це спасіння повне й остаточне. Але навіть якщо це не так, спасіння, яке дарує людям Бог, виходить далеко за межі особистого спокутування. Коли голодна людина одержує їжу, вона відчуває, що Господь дав їй спасіння.

Обговорюючи питання, пов’язані з даром Божої благодаті, теологи виокремлюють два «види» благодаті — особливий і загальний. Дехто з вас ніколи не чув виразу «загальна благодать» (common grace); отже, варто приділити кілька хвилин роз’ясненню відмінності між цими двома видами благодаті. Коли людина навертається до Христа, входить в Його Царство і отримує виправдання, вона, як ми знаємо, відчуває Божу благодать — тобто усвідомлює, що Бог ставиться до неї з милістю, милосердям і співчуттям. До речі, благодаті ми присвятимо цілу лекцію, і тому зараз я на цьому детально не зупинятимуся.

Але чи одержують благодать й інші люди? Чи існує ще яка-небудь благодать, окрім рятівної? Під особливою благодаттю (яку ми і називаємо рятівною) розуміють благодать, яку Бог надає заради спасіння людини, її виправдання тощо. А як щодо невіруючих, щодо язичників? Чи одержують і вони зиски від Бога? Так, вони одержують благодать — власне життя! Без Божої благодаті жодна людина не змогла б проіснувати на цій планеті навіть п’яти секунд. Ісус сформулював цю думку у такий спосіб: «[Отець] дощ посилає на праведних і на неправедних» (Мт. 5.45). Уявімо, наприклад, що один поряд з одним живуть двоє землеробів-сусідів, і, на їх біду, настає засуха. Один із них, вийшовши у поле, дивиться на потріскану від безводдя землю, на загиблий врожай. Все, що він насадив, загинуло вщент, і тоді землероб починає ремствувати, скаржитися і проклинати Бога: «За що мені така кара? Дощу нема, і всі мої посіви полягли!» Тим часом його сусід стає навколішки поряд зі своїм ліжком і каже: «Я молю Господа, щоб Він врятував мої посіви! Благаю Тебе — нашли на землю дощ!» Як реагує Бог на такі молитви? Хіба Він формує дощову хмару тільки над полем християнина, а друге поле залишає без дощу? Ні, Ісус стверджує, що наш небесний Отець «дощ посилає на праведних і на неправедних», тобто зиски від Бога одержують обидва землероби.

Таке поводження Бога деяким чином свідчить про логіку Його дій. Бог не чекає, поки ми станемо християнами, щоб виявити до нас Своє співчуття, милосердя, турботу. Видужують не тільки християни, але й язичники. Язичники процвітають. Всі ми спостерігаємо, що навіть до грішників, кривдників і негідників Бог теж виявляє Своє співчуття.

Минулої суботи я їздив до Вашингтона. Ми з Чаком і Гордоном сиділи й розмовляли про поєднання зусиль і про розробку фірмового знаку, який відбивав би наше нове бачення. Чесно кажучи, я не знаю, хто першим висловив цю ідею, але художник намалював нам зламаний колосок. Врешті-решт логотипом стало зображення надломленої очеретини — як ви пам’ятаєте, Ісус, зійшовши на землю як втілення Божого спасіння, прийшов із таким посланням: «Він очеретини надломленої не доломить» (Мт. 12.20). Коли я побачив цей логотип, в мене мало сльози на очі не навернулися, адже він точно передавав ставлення Бога до створеного Ним світу. Коли Бог бачить утиски, Він бажає справедливості. Коли Бог бачить голод, Він бажає нагодувати голодних. Коли Бог бачить самотніх, Він прагне їх утішити. Коли Бог приходить до людей, які перебувають у траурі, Він не просто відвідує похорон християнина, — у Своєму душевному милосерді Він бажає зцілити надломлену очеретину, якою б слабкою вона не була.

Ми говоримо про Бога спасіння, Який співчуває у будь-якому лихові, болю і нещасті, які, власне, і є «цариною» загальної благодаті. І завданням Церкви, завданням тих, хто одержав цю особливу, виправдувальну, спасительну благодать, є не тільки бути управителями і служителями цієї благодаті в найвищому, остаточному теологічному розумінні, але й свідчити нашому Спасителеві про біль і страждання в усьому світі, аби привернути Його увагу і співчуття. Ми мусимо свідчити Богові шляхом служіння не-християнам, не вимагаючи від них, щоб перед тим, як одержати певні зиски від Бога, вони до Нього наверталися. От що таке загальна благодать. Саме нею зумовлюється добровільне спілкування із в’язнями. Певна річ, спілкуючись із в’язнями, їм проповідують Євангеліє, закликають до навернення і намагаються врятувати їхні душі для вічності. Звичайно, далеко не всі в’язні врешті-решт приходять до Христа, але, наскільки я розумію, спілкування з ними все ж має сенс, бо за допомогою нього загальну Божу благодать одержують люди, які потребують її найвідчайдушніше.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s