Уривки. Частина 3

Закінчення.
Примітка. Позиція автора не завжди співпадає з офіційним віровченням церкви.

Зрозумійте мої слова правильно. Я зовсім не хочу сказати, що християнам можна послабити свої зусилля і не так палко бажати привести людину до стану цілковитого спасіння. Цієї хиби ми припустилися ще у XIX-му столітті, і ще й досі за неї розраховуємося. Через неї з’явилося ціле покоління мислителів, насамперед із Німеччини, чиє світобачення сформувалося під впливом Просвітництва і філософської течії під назвою «натуралізм», представники якого прагнули позбавити релігію її надприродності («desupernaturalize») і зосередитися передусім на значенні християнської віри в людському суспільстві. Врешті-решт вони дійшли висновку, що Церква і християнство в цілому пов’язані із загальною благодаттю. Лібералізм XIX-го століття — це «ізм», який прагнув зберегти загальність благодаті, позбавивши її рис надприродності, спокутування, воскресіння, другого пришестя і т.ін. Прихильники цієї течії вважали, що у вік науки вірити у такі речі було б нерозумно, нелогічно і примітивно. Як ви знаєте, ці речі важливі, але суттю християнства вони все ж не є. За Біблією, Бог піклується насамперед про Царство Боже на землі, про поширення Євангелія, яке передбачає служіння потребам інших людей на цьому світі і в цьому житті, а не «зароблянню» особистого спасіння.

Євангелісти на це відповідають: «Зачекайте — ви ж забрали у нас Христа, і тепер ми не знаємо, де Його шукати! Ви позбавили нас розп’яття і виробили християнство без хреста. Ви позбавили нас порожньої могили і воскресіння». Без надприродності християнство неможливе. Первісним положенням християнської віри є положення про буття трансцендентного Бога, Який створив усе суще, Який є властителем природи, Який вивищується над природою і править нею. Позбавлення християнства надприродності рівнозначне його знищенню, і тому протестанти поєднали свої зусилля у боротьбі проти лібералізму XIX-го століття, звинувативши його у безпідставному роздвоєнні християнської віри.

Коли з’являється певне спотворення або відхилення, його одразу хочеться виправити. В історії цивілізації Заходу сталася дивна річ. Впродовж тривалого періоду часу протестанти, які ревно відстоювали те, у щó вони вірували, те, щó вони вбачали самою суттю, незмінюваною й обов’язковою умовою християнської віри, уникали влаштовувати громадські акції. Вони не бажали, щоб їх звинувачували у змові, бо якраз факт змови і веде до лібералізму і до відкидання Євангелія. Ми взагалі не хочемо навіть бути причетними до цього. Ми хочемо лише переконатися, що Євангеліє прийшло у світ і що люди переживають особисте навернення, і тому царину загальної благодаті ми залишаємо лібералам.

Ніколи не віддавайте того, що належить вам по праву. Загальна благодать належить нам, бо вона є наслідком Розп’яття. І особлива, і загальна благодать — це творіння надприродного Бога. Давайте не піддаватися цьому хибному протиставленню. Якщо згадати всю історію Церкви, якщо уважно переглянути кожну її подію і позбавитися певних сучасних забобонів, що затіняють від нас смисл цих подій, то поступово стане зрозумілим, наскільки значний вплив на людство справило Євангеліє і які масштабні зміни на рівні суспільства воно зумовило. В якості прикладу можна пригадати скасування рабства, причому не тільки в Англії, а й у Римі. Коли християнин вийшов на арену Великого цирку (Circus Maximus)[1] і, ставши перед імператором, сказав: «Ні рабству в ім’я Бога!», завдяки діянням Ісуса Христа рабство в Римській імперії було скинуто.

У світлі діянь Ісуса Христа на Заході відбувався просвітницький рух, розвиток університетів; завдяки Христові розвивалася медицина, виникали притулки для сиріт тощо.

Чуючи слово «християнство», всі язичники світу одразу згадують інквізицію, хрестові походи і кровопролиття. Все це дійсно було; це — наш сором, це наслідок надмірної фанатичності, непоінформованості і непокори християн. Все це відбувалося насправді, і ми повинні це визнавати і вибачатися за це. Але, з іншого боку, впродовж своєї історії людство одержало й неабиякі зиски завдяки Церкві Ісуса Христа. Християнська Церква покращила загальний добробут в тисячу разів більше, ніж будь-яка світська держава в історії людства, — це теж зафіксовано в історичних книгах. Ви самі можете в цьому переконатися.

Спасінням людського суспільства опікуємося не тільки ми. Я намагаюся показати вам, що порятунком людини і всього людства опікується Сам Бог. Якби я стверджував, що особисте спасіння заради вічного життя, спасіння людини від її гріхів є нашим єдиним завданням і пріоритетом, це була б неправда. Ні: коли ліберали стверджували, що спасіння в біблійному розумінні передбачає дещо більше, ніж просто спасіння душі, вони були цілком праві. Але із цього аж ніяк не випливає, що біблійне спасіння взагалі не потребує спасіння душі. Найголовнішою думкою Ісуса і найголовнішим завданням Церкви є привести віруючих до найвищого ступеня, найповнішої міри спасіння. У своїх піснях християни прославляють Спасителя, Який рятує їх від жахливої і реальної небезпеки, від найгіршого з нещасть, які тільки бувають на світі, — від наслідків гріха. Він спасає їх від їхніх же гріхів. Він не просто говорить про політичні й соціальні вияви людських гріхів: Біблія і, зокрема, апостол Павло якнайвиразніше свідчать про те, що Ісус, померши замість нас на хресті, рятує нас від невідворотного Божого гніву. Майже в усіх Своїх проповідях і настановах Ісус попереджає і застерігає людей, що рано чи пізно настане день Страшного Суду, і благає їх бути до цього готовими.

Наше сучасне суспільство втратило відчуття того, що у день Страшного Суду будь-якій людині доведеться постати перед Богом й особисто відповідати за всі свої вчинки. Сьогодні ця ідея майже повністю витіснена з нашої свідомості. Я брав участь у проповідницькій програмі, де респондентам ставилося лише два запитання. Перше з них було таке: «Чи було у вас принаймні один раз відчуття, коли ви напевно знали, що після смерті потрапите на небеса?», а друге — «Якби сьогодні вночі ви померли і постали перед Богом, і Бог спитав вас: “Чому Я маю дозволити тобі увійти в Моє Царство?”, що б ви Йому відповіли?» Більшість із вас, ймовірно, вже чули ці запитання. Я ставив їх своєму шестирічному синові. Я спитав його:

— Крейгу, якби ти сьогодні вночі помер і постав перед Богом, і Він спитав тебе, чому Він має дозволити тобі увійти до Царства Небесного, що б ти Йому відповів?

Знаєте, що сказав мій син? Його відповідь, імовірно, була найкращою з усіх, що я чув. Зазвичай я ставлю такі запитання дорослим, і вони відповідають приблизно так: «Я намагався прожити хороше життя», «Я ходив до церкви», «Я виділяв церкві гроші». Тобто вони кажуть «Я…», «Я…», «Я…», вказуючи насамперед на свої діла. Такі відповіді мене жахали: жоден респондент, здавалося, навіть уяви не мав про виправдання самою вірою, — всі сподівалися насамперед на свої земні заслуги. Але відповідь мого сина була класичною — він сказав мені:

— Якби Бог спитав мене, чому Він має дозволити мені увійти в Царство Небесне, я відповів би Йому: «Бо я помер».

А як же інакше? Адже повсюдно вважається, що будь-яка людина, померши, автоматично потрапляє до Царства Небесного.

На той час мій син вже шість років жив в Америці, і не просто в Америці, але й у християнській сім’ї, і не лише у християнській сім’ї, але й у сім’ї християн-протестантів, і не тільки у сім’ї християн-протестантів, а ще й у сім’ї теолога, християнина і протестанта, але, не зважаючи на це, він все ж жив ідеєю, що виправдатися можна не тільки вірою, і навіть не тільки добрими справами, — він вважав, що виправдатися можна смертю. В нашому суспільстві ідея виправдання смертю є панівною. Аби потрапити до Царства Небесного, треба лише померти, — навіщо ж тривожитися про спасіння? Іншими словами, коли прийде час, природа автоматично виконає все за людину.

Однак Ісус такому не вчив. Навпаки, Ісус казав, що на кожну людину очікує суд і жахливий і невідворотний Божий гнів, і що найстрашніше, що може статися із грішником, — це не поразка у битві, не голод, не хвороба і не ув’язнення. Найстрашніше, що може статися з людською істотою, — це вічне покарання священного Бога. Це дамоклів меч, що висить над головою кожного грішника. Грішник відсторонений від Усемогутнього Бога; натомість Бог, перед Яким постає грішник, вимагає покаяння і карає його. Для грішника єдиним способом існувати у присутності священного Бога є огорнутись праведністю Христа. Серединних рішень Бог не приймає. Якщо Він прощає і зціляє людину, Він ніколи не зважає на її гріхи; Він не звертає на них уваги. Він вимагає очищення від гріхів, вимагає справедливості. Він Сам справедливий і вимагає справедливості від людей. Божа благодать полягає в тому, що Бог погоджується, що людину очищає від гріхів Інший. Якщо Він на це погодився, Він Свого рішення вже не змінить. Бог-Отець закликає всіх людей впасти навколішки перед Ісусом, вклонитися Йому як своєму Спасителю, покластися на Нього і довіритися Йому заради вічного життя — Йому і тільки Йому. Блага вість, дана людству, полягає в тому, що воно позбавлене найжахливішого нещастя, відтоді як Бог послав до людей Спасителя. От чому такі люди, як Симон, Захарій, Марія та Єлисавета, танцювали на вулицях Єрусалиму — адже на землю зійшов Спаситель, Який врятує їх від гріхів і провин, Який примирить їх з Богом і дасть їм вічне життя.

Хіба це не чудово — до смертельно хворої людини, яка молиться, або вже й не молиться, приходить лікар із дивовижними ліками, виліковує її від цієї хвороби і подовжує її життя років на двадцять. А тепер уявіть собі, що значать ці двадцять років у порівнянні з двадцятьма мільйонами років, двадцятьма трильйонами років, із вічністю! Якщо медицина дарувала хворому двадцять років життя, йому все одно доведеться нести на собі тягар провин, що «накопичаться» протягом наступних двадцяти років. Кожного дня протягом цих «додаткових» двадцяти років людині загрожуватиме смерть; вона зазнаватиме страждань, болю, горя і лиха. Спаситель же, про Якого ми говоримо, дає абсолютне спасіння, — Він дарує людині вічне життя і гарантує, що людина вже ніколи не знатиме, що таке провина, гріх і сльози. Бог Сам витре її сльози. Смерть людині більше не загрожуватиме. Яка філософія варта цього? Ісус — наш Спаситель, і Бог хоче, щоб послання про спасіння дісталося до найвіддаленіших закутків і закапелків нашого грішного світу. От яким є наше бачення і наше завдання.

[1] Великий цирк — перший відомий нам стаціонарний цирк. Звичне місце кінних змагань, боїв гладіаторів і страти непокірних християн (тут їх кидали до кліток з левами). У 7-му році до Р.Х. отримав «статус» одного з чудес Рима. Вважається, що в ньому могли розміститися від 150 до 385 тис. чоловік. Мав форму прямокутника із приблизними розмірами 640 на 190 метрів. — Прим. пер.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s