Релігійне життя студентів богословських навчальних закладів

Автор: Бенджамін Уорфілд
Переклад: Галина Космина

Служитель церкви повинен бути одночасно освіченою та релігійною людиною. Вибрати лише одне із двох не можна. Він повинен навчатися, але робити це в присутності Бога, а не духа світської культури. Він повинен бачити перевагу в тому, що він навчається в середовищі, де немає нічого важливішого за Бога і спасіння від гріха. Він також повинен використовувати всі надані можливості для спільного поклоніння, особливо, поки він навчається в семінарії. Христос своїм прикладом показує важливість участі в колективному прояві релігійного життя спільноти віруючих людей. Якщо служитель виконує церковну роботу, не приділяючи часу молитві, він припускається трагічної помилки. Праця і молитва повинні йти рука в руку, якщо незабаром служитель Божий сподівається проповідувати Євангеліє чисто, ясно і переконливо.

*****

Мене попросили висловити вам своє розуміння релігійного життя студентів богословських навчальних закладів. Я торкаюся цієї теми з певним страхом, тому що вважаю, що це один з найважливіших предметів, про які ми можемо роздумувати. Сподіваюся, ви не запідозрите мене в тому, що цими словами я принижую важливість інтелектуальної підготовки майбутніх служителів. Адже богословські семінарії для цього й існують, щоб інтелектуально підготувати студентів до служіння. Щоб ви не говорили і не думали, але служіння в церкві – це «професія освічених». Якщо людина не освічена, то не має значення, якими дарами вона володіє, – вона не годиться в служителі. Попри те, що освіта є необхідною умовою для служителя, є щось ще більш необхідне. «Вчитель», – говорить Павло; служитель повинен бути здатний навчати, і я ще раз наголошу: здатний навчати. Він повинен бути здатний не тільки закликати, застерігати, благати, докоряти; і навіть не лише свідчити, а саме навчати. А навчання передбачає наявність знань: той, хто навчає, повинен знати. Іншими словами, Павло очікує від вас не просто надихаючих проповідей, але обов’язково навчальних. І все-таки здатність навчати сама по собі не робить з людини служителя, не в ній полягає головна вимога для проповідника. Вона лише одна із довгого списку вимог, які Павло висуває до тих, хто збирається керувати церквою. Всі інші вимоги стосуються не інтелектуальної підготовленості, а духовного стану. Служитель повинен бути освіченим, інакше не зможе виконувати свою роботу, але ще важливіше, щоб він був благочестивим.

Проте ми зробили б фатальну помилку, якщо б протиставили ці два типи вимог один одному. Офіцери, відповідальні за призов солдат в армію, не запитують, що краще: щоб у новобранця була права нога чи ліва? У солдата повинні бути дві ноги! Інколи нам говорять, що десять хвилин на колінах дадуть нам більше правдивих знань про Бога, ніж десять годин читання книг. «Десять хвилин молитви замість десять годин читання? Нісенітниця!» – повинні впевнено відповісти ми на це. Чому ми повинні забувати про Бога, звертаючись до книг? Звідки береться це неправдиве відчуття, що ми, щоб звернутися до Бога, повинні забути про книги? Якщо освіта і духовність настільки несумісні, тоді інтелектуальне життя – це прокляття, тоді всі студенти, навіть ті, що вивчають богослів`я, повинні попрощатися з релігійним життям. Виходить, що сам факт цього, що людина – студент, позбавляє її духовного життя. Але якщо мене попросили говорити про релігійне життя студентів, значить ми визнаємо, що подібне протиставлення абсурдне. Ви студенти богословських факультетів і це передбачає, що ви релігійні люди, для яких культивування релігійного життя є одним з пріоритетів, настільки значущим пріоритетом, що ви всією душею бажаєте дізнатися, які небезпеки загрожують вашій релігійності і якими засобами релігійність можна зберегти і примножити. У вас немає вибору «або – або»: або ви студент, або ви Божа людина. Ви повинні бути і тим, і іншим.

Я хотів би додати ще декілька міркувань про зв’язок між навчанням і релігійним життям студента – богослова. Звичайно, ви не вважаєте, що релігія і навчання виключають один одного, але думаю з-поміж вас можуть знайтися такі, що занадто чітко розмежовують ці дві сфери життя, хто розставляє їх по різних кутах, хто переконаний, що не може присвятити себе тому, й іншому в однаковій мірі. Така позиція – велика омана. Релігія не заважає людині займатися своєю справою; навпаки, вона скеровує її до цієї справи, наділяючи ще більшим почуттям обов’язку. Хіба ми не співаємо такі слова?

Навчай мене, мій Цар і Бог,
У всьому тебе шукати,
Щоб результат кожної справи
Тебе міг прославляти.
І буде славна рабська праця,
І доля не важка,
Якщо для Тебе її зроблять
Слухнянії серця.

Можливо, Джордж Герберт трохи перебільшено висловив мою думку. Та все-таки він вдало нагадує нам, що людина може дивитися на свою роботу як на вікно – і бачити або віконну шибу, або безкрає небо, що виринає із вікна. Він говорить нам, що немає нічого настільки приземленого, що не могли б освятити великі слова «в ім`я Твоє»:

Такі думки миттєво
Змінять життя слуги:
Трудячись для Тебе
Він буде підлогу мести.

Його вірші базуються на тому ж вченні, що і моя думка – не великому протестантському вченні, з якого витікає вся християнська етика. Я маю на увазі вчення про покликання, суть якого в тому, що найкраще ми служимо Богу тоді, коли виконуємо свій обов’язок – свої прості, побутові справи, якими б вони не були. В Середньовіччі люди думали по-іншому. В той час було чітко розмежовано релігійне і світське життя. Церква навчала, що якщо хтось хоче бути релігійною людиною, то він має відвернутися від того, що називалося «світом», тобто не від вад світу, не від «світу, плоті і диявола», а від світу щоденної роботи, від цих справ, якими щоденно зайняті люди, що працюють на користь ближніх та самих себе. Протестантизм завершив з цим. Професор Домеру з цього приводу влучно висловився: «Пізніше прийшов Лютер і почав проголошувати ідею «покликання», а за ним – Кальвін, який навчав ідеї покликання ще більш послідовно. Слово, що виражає цю велику думку, є в мовах всіх протестантських народів – Beruf, calling, vocation – і його немає в мовах античної та середньовічної культури. «Покликання» означає, що Бог закликає кожну людину, ким би вона не була, взятися за певну роботу, якою б вона не була. І оскільки всі покликання абсолютно рівні, то, відповідно, рівні і покликані. Очільник міста – Божий очільник, лікар – Божий лікар, торговець – Божий торговець, ремісник – Божий ремісник. Будь-яке покликання – і працівника, як мовиться, розумової праці, і звичайного робітника – від Бога; найбільш «брудна» робота, так же само, як і найбільш вишукані занятті, – від Бога». Розкажіть мені тепер, що царська влада – дар Божий! Будь-яка робоча спеціальність – дар від Бога, якого ніхто не повинен соромитися, якщо тільки він працює добре і чесно. «Тільки лінь, – додає професор Домеру, – неблагородна. В цей час, як римський католицизм примножував ордена бідуючих монахів, Реформація виганяла неробів із своїх міст».

Ваше ж покликання як студентів-богословів – вивчати богослів`я; вивчати його сумлінно, відповідно до апостольського наставництва: «І все, що чините, чиніть від душі, як для Господа». Саме з цією метою ви вивчаєте богослів`я. В цьому і полягає ваш безпосередній обов’язок, а нехтування ним не є корисною релігійною вправою. Доктор Чарльз Ходж в своїх чудових автобіографічних нарисах розповідає, що Філіп Ліндсі (в свій час найбільш популярний професор у Прінстонському коледжі і найбільш затребуваний кандидат на пост президента університету в центральних штатах) «говорив своїм студентам, що один з кращих способів підготуватися до смерті – це добре знати граматику грецької мови». І дальше Ходж додає свою, як завжди влучну, ремарку: «Таким чином він повідомляв нам, що ми зобов’язані виконувати свій обов’язок». Немає жодних сумнівів в тому, що людина, яка прагне бути релігійною, повинна починати з виконання свого обов’язку, тих очевидних щоденних обов’язків, які вона повинна виконувати у відповідний час і в відповідному місці. Якщо її обов’язком є навчання, тоді успіх її релігійного життя залежить насамперед від того, наскільки сумлінно вона вчиться. Студент, який не вчиться, не може бути релігійною людиною, так само, як нею не може бути батько, який не приділяє уваги дітям, син, що не поважає батька, ремісник, який працює, опустивши рукава і віддаючи замовнику брак, найманий працівник, який старається тільки під наглядом. Інакше бути не може: не можна вести релігійне життя, не виконуючи свої прості щоденні обов’язки. Ви можете думати про своє навчання що завгодно. Вам може видаватися, що це «рабська праця», про яку співається в тій пісні. Та ви повинні повністю віддавати себе навчанні, якщо хочете бути релігійними людьми. Ні одна людина не буде успішна в релігійності, якщо вона буде нехтувати своїм обов’язком.

Якщо студент не вчиться, значить в його релігійному житті є проблема. В цей же час успішне навчання ще не доводить, що в релігійному житті в нього все добре. Можна вчитися – навіть богослів`я – повністю в дусі світської людини. Я щойно сказав, що релігія примушує людину робити свою справу з подвоєною посвятою. Під «посвятою» (англ. devotion. – Прим. пер.) я розумію і «старанність», і «релігійну вправу», як і зазначено в «Стандартному словнику». По-справжньому релігійна людина буде вивчати все, що б не трапилося їй вивчати, з посвятою в обох значеннях слова. Саме до цього її закликає її релігія: виконувати свій обов’язок, виконувати його старанно, виконувати його «як для Господа». Але в багатьох сферах знання немає нічого, що живило б релігійне життя, пробуджувало б релігійні почуття або наштовхувало б на релігійні роздуми. І якщо ми набуваємо ці знання «в Господі», то тільки в тому розумінні, що ми робимо це «як для Господа»: наші заняття є поклонінням тільки в тому розумінні, в якому поклонінням є «підмітання підлоги». Але з богослів’ям все по-іншому. У всіх своїх розділах богослів’я ставить перед собою одну унікальну мету – пізнання Бога. Студент-богослов перебуває у присутності Бога через саме заняття богослів’ям. Чи може релігійна людина перебувати перед Богом і не поклонятися Йому? Як я вже сказав, навіть богослів’я можна вивчати в світському дусі. Але це можливо тільки для нерелігійного людини. І ось я даю вам критерій, за допомогою якого ви можете оцінювати свій релігійний стан, інструмент, яким ви можете пробуджувати свою релігійність. Чи виконуєте ви свої обов’язки студента-богослова як «релігійне заняття»? Якщо ні, то задумайтеся над собою: не може не бути духовних проблем у людини, яка щоденно стикається з божественним і при цьому залишається байдужою до Бога. Якщо так, тоді радійте! Але в будь-якому випадку стежте за тим, щоб навчання було «релігійним заняттям», щоб релігійна складова в ньому росла. Як би ви не ставилися до навчання раніше, від сьогодні постарайтеся зробити так, щоб усяке вивчення богослів`я було «релігійним заняттям». Це головне правило для багатого і повноцінного релігійного життя студента-богослова. Вкладайте в навчання серце – не тільки займайте ним голову, але вкладайте в нього серце. Навчання щоденно і навіть щогодинно вводить вас у присутність Бога: Його дороги, Його ставлення до людей, безмежна велич Його буття – суть знань, які ви набуваєте. Зніміть взуття з ніг ваших, бо це земля свята!

Ви часто чуєте, що небезпека для студента-богослова ховається якраз в тому, що він постійно стикається з божественним і тому божественне стає для нього чимось буденним, звичним. Як звичайна людина дихає повітрям і бачить при сонячному світлі, не задумуючись над тим, що це Бог у своїй доброті наказує сонцю сходити над нею, хоч вона і грішна, і посилає їй дощ, хоч вона і неправедна, так і ви можете торкатися храмового начиння і при тому думати лише про земний матеріал, з якого це начиння виготовлене. Слова про Божу жахаючу велич або про Його славну добрість можуть залишитися для вас просто словами – єврейськими і грецькими, з їх етимологією, відмінковими формами і граматичними зв’язками у реченні. Думки, що роз’яснюють вам таємниці спасаючих дій Бога, можуть видаватися вам логічними, з посиланнями та висновками, красиво та впевнено проводячи вас від одного твердження до другого – і ви можете побачити в них лише логічну переконливість і нічого більше. Царська хода Бога в історії викуплення може стати для вас лише сукупністю історичних фактів, які пояснюють соціальні та історичні підвалини, і на основі яких можна спрогнозувати подальший розвиток суспільства, і які нічим не відрізняються від інших відомих вам подій, що відбулися в часі та просторі. Це є велика небезпека для вас. Але велика небезпека – це одночасно і великий привілей! Тільки подумайте, як вам пощастило, що загроза походить від того, що вам дано близько і постійно контактувати з божественним. Інші люди, можливо, обтяжені нестерпними умовами життя і щоденною боротьбою за прожиток, світ вимагає від них всіх їх сил та уваги, вони тонуть в роботі, яку зобов’язані виконувати, через це у них майже немає часу на те, щоб зупинитися і задуматися над тим, чи є Бог, чи потрібна їм релігія, що таке спасіння від гріха, який оточує їх та тримає в полоні. Та ви буквально дихаєте роздумами про це, ви вбираєте істину всіма порами свого єства, істина оточує вас і підходить до вас зі всіх сторін. І небезпека, що все це стане повсякденним, звичайно, є. Та нехай дасть вам Бог, щоб ви не втомилися від Бога!

Знайома вам така небезпека? Запитаємо по-іншому: чи знайомі вам ваші привілеї? Чи використовуєте ви їх в повному обсязі? Чи ростете ви в святості, чи, постійно стикаючись з божественним, стаєте мужами Божими? Якщо ні, значить вас охоплює байдужість! І сьогодні я стою тут, щоб закликати вас дуже серйозно поставитися до вивчення богослів`я, не лише як до свого обов`язку, який виконуєте заради Бога, і через це священного, але як до релігійного заняття, яке саме по собі несе релігійне благословення і по своїй суті призначене для того, щоб наповнювати ваші розум, серце, душу і життя божественними думками, почуттями, прагненнями та досягненнями. Навчаючись в богословській семінарії, ви ніколи не досягнете успіху в релігійному житті, доки ваша праця в семінарії не стане для вас релігійним заняттям, яке щоденно наповнює ваше серце захопленням і радістю від вашого Творця і Спасителя.

Думаю, ви розумієте, що я не закликаю вас зробити навчання своїм єдиним релігійним заняттям. Так, вивчення богослів`я – одне із найбільш благословенних релігійних занять, ваше релігійне життя в цілому залежить від того, чи сприймаєте ви навчання саме так. Та є також і інші релігійні заняття, які вимагають від вас дисциплінованого ставлення – нехтування ними завдає серйозну шкоду вашому релігійному життю. Частково я маю на увазі установлені релігійні зібрання в нашій семінарії. Я хочу, щоб ні в кого стосовно цього не було ніяких сумнівів. Ніхто не може відмовитися від участі у богослужіннях, установлених у громаді, членом якої він є, – інакше він завдасть серйозної втрати своєму особистому релігійному життю. Не випадково новозавітній автор з’єднує докупи два вмовляння: «тримаймо непохитне визнання надії» і «не залишаймо зібрання свого». Коли він велить не залишати «зібрання вашого», він, як показує використовуване ним слово, має на увазі установлені, офіційні зустрічі громади і хоче вселити в серце і совість свого читача істину про його обов’язок і перед церквою, до якої він належить, і перед самим собою. А додаючи «як є звичай у деяких», він додає до вмовляння докір. Ми буквально бачимо, як він хмуриться, коли говорить це. Хто ці люди, хто на стільки сильний та святий, що не має потреби у спільному поклонінні? А якщо вони такі сильні та святі, то невже вони не нададуть підтримки іншим своєю присутністю на спільному богослужінні?

Яким би необхідним спільне поклоніння не було для звичайних людей, воно ще більше необхідне групі молодих людей, що перебувають у вашому становищі. Ви зібрані тут заради релігійної справи, ви готуєтеся до виконання найголовнішого релігійного служіння, яке тільки можуть нести люди: ви покликані керувати релігійним життям інших людей. Так невже вас будуть об’єднувати багато занять, але ви не будете об’єднуватися у спільному служінні? Приїхавши сюди, ви стали відірваними від сім`ї і всього того, що значив для вас дім; відірваними від церкви, в якій ви виросли, і всього того, що церковне спілкування значило для вас, відірваними від могутнього впливу зі сторони громадської релігійності – так невже тепер ви не організуєте свою релігійну спільноту з єдиними для вас формами релігійного життя і релігійного самовираження? Я підкреслюю, що молоді люди, які живуть як ви, у відносно закритій спільноті, не можуть підтримувати здорове, повноцінне, глибоке релігійне життя індивідуально, якщо вони не ведуть природне релігійне життя як спільнота через установлені і достатньо часті релігійні зібрання. Ніщо не може замінити регулярного спільного богослужіння в спільноті – без нього неможливе колективне життя спільноти. Без нього ви перестанете бути релігійною громадою, ви позбавляєтеся підтримки і потішання, підбадьорення і мотивації, які окрема людина отримує від участі в житті своєї громади. Особисто я цілком впевнений в тому, що в такому закладі, як наш, всі студенти повинні збиратися разом, зранку і ввечері, кожен день, для спільної молитви, а у неділі – два рази для офіційного богослужіння. Встановленні зібрання є необхідним мінімумом для того, щоб зберегти звітньорелігійний характер нашого навчального закладу – закладу, функціонування якого головним чином полягає у веденні релігійного життя. І я не думаю, що окремі студенти, зібрані тут, зможуть зберегти високий рівень релігійного життя, достойний студента-богослова, якщо вони не збережуть цей мінімальний рівень спільного релігійного життя. Зверніть увагу, я не просто закликаю вас «ходити в церкву». Це, звичайно, добре. Я закликаю вас ходити в свою церкву, тобто бути присутнім і брати активну релігійну участь у кожному встановленому богослужінні навчального закладу. Тим самим ви зробити внесок у підтримку природного релігійного життя цього закладу і будете черпати із цього життя підтримку і мотивацію для особистої релігійності, які ви не зможете отримати більше ніде і які ви не зможете дозволити собі не отримувати, якщо ви, звичайно, взагалі зацікавлені у своєму релігійному рості. Бути активним членом живої релігійної організації – неодмінна умова здорового релігійного функціонування.

Сподіваюся, ви не скажете мені, що встановлені релігійні заходи в нашій семінарії занадто численні та втомлюючі. Така скарга лише показує на низький рівень вашої особистої релігійності. Ноги того, чиє серце палає релігійними почуттями, самі йдуть в храм і несуть його радісною ходою в дім молитви. Мені говорять, що в деяких студентів немолитовні настрої ранками у зимовий період і що інші студенти надто втомлюються під кінець навчального дня, щоб виділяти час для молитви, тому не бачать сенсу у вечірніх молитовних зібраннях. Деякі вважають проповідь у неділю зранку нудною і нецікавою, а на вечірньому недільному зібранні не відчувають присутності Христа. Подібне я чув не раз. І якщо ви не почуєте подібних скарг в перші ж шість місяців свого пасторства, значить вам випала унікальна церква. Але це скарги людини з вулиці, людини, серцю якої не притаманні релігійні переживання. Подібні скарги – поганий симптом для того, чиє життя повинне проходити на дуже високому релігійному рівні. І ті, хто служить вам духовно, повинні звернути увагу на ці симптоми. Та й ви, хто отримує це духовне служіння, самі повинні задуматися над ними. Дозвольте мені сказати вам прямо: проповіді, які здаються вам нудними, перестануть бути такими, якщо ви послухаєтеся поради Господа: «Тож пильнуйте, як слухаєте». Якщо ви не знаходите Христа на зібранні, значить, ви Його з собою туди не привели. Якщо після звичайного робочого дня ви занадто втомлені, щоб завершити цей день спільною молитвою, значить, молитовний імпульс у вашому серці занадто слабий. Якщо за кафедрою немає вогню, то на вас лежить відповідальність, щоб запалити вогонь на церковній лаві. Ні одна людина не пропустить зустрічі з Богом на зібранні, якщо вона візьме Бога з собою.

Як просто перекласти провину за наші холодні серця на наших релігійних керівників! Цікаво згадати, як Лютер, зі своїм безсмертним здоровим глуздом, відповідав на скарги людей щодо непривабливості його проповідників Євангелія. Він говорив, що він послав їх не для того, щоб робити людям приємно, не для того, щоб розважати. Їх завдання – навчати спасаючої істини Божої, і слухачі поводять себе досить легковажно, коли скаржаться на те, що спасаюча істина, так необхідна їм, подається їм у не дуже гарному посуді. Коли громада у Торгау, наприклад, хотіла звільнити своїх пасторів, тому що, як говорили, у них були занадто слабі голоси і їх було погано чути в церковній будівлі, Лютер відповів дуже просто: «Це стара пісня. Краще, докладаючи зусиль, слухати Євангелію, ніж з приємністю слухати те, що не має нічого спільного з Євангелією». Іншого разу він сказав так: «Люди не можуть мати в церкві саме таких служителів, яких вони хочуть. Вони повинні дякувати Богу за чисте слово і не вимагати, щоб їм проповідував Августин або Амвросій». Якщо пастор догоджає Господу Ісусу і вірний Йому, то немає настільки великої людини, щоб могла бути незадоволена цим пастором. Коротко кажучи, люди, які прагнуть істини, не повинні бути занадто вимогливими до тарілки, на якій подається істина, і не будуть.

Для чого нам звертатися до авторитету Лютера? Хіба ми не маємо прикладу нашого Господа Ісуса Христа? Невже ми вище від Нього? Якщо навіть і був хтось, хто міг повноправно заявляти, що спільне служіння нічого йому не дає, то це Господь Ісус Христос. Але щосуботи Він опинявся серед людей, які поклонялися, і не було такого встановленого богослужіння, яким би Він міг знехтувати. Навіть в найбільш піднесені хвилини свого духовного життя, навіть після глибинних духовних переживань Він спокійно займав своє місце серед народу Божого, беручи участь разом зі всіма у спільному богослужінні. Вертаючись після тої великої сцени хрещення, коли відкрилися небеса, щоб підтвердити, що Він угодний Богу, після вогняних випробувань в пустелі, після першого грандіозного обходу Галілеї, виконаного, як нам прямо сказано, «в силі Духа», повертаючись після всього цього «в Назарет, де був вихований», як повідомляє нам вражаюча розповідь, Він «ввійшов, за своїм звичаєм, в день суботній в синагогу». «За своїм звичаєм»! Ісус Христос взяв за правило життя перебувати в суботній день у встановленому місці богослужіння. Сер Уїльям Робертсон Ніколл справедливо наполягає: «Це нагадування про істину, про яку ми зі своєю надуманою духовністю здатні забувати: навіть людина дуже святого життя не може дозволити собі відмовитися від встановлених форм поклоніння, а регулярні церковні богослужіння, не зважаючи на всю їх недосконалість і нецікавість, є божественним засобом для підтримки окремої душі». «Ми не можемо бути мудріші від нашого Господа в цьому питанні. Навіть якщо хтось і міг стверджувати, що його духовний досвід так високий, що йому не потрібні спільні богослужіння, якщо хтось і міг сказати, що його особиста посвята і близькість з Богом звільняли його від того, в чому мають потребу прості смертні, то це був Ісус. Але Ісус не говорив такого. Щосуботи Він приходив на богослужіння разом з народом Божим, не лише для того, щоб показати іншим хороший приклад, але із більш глибших причин. То хіба розумно комусь з нас думати, що він може безболісно відмовитися від благочестивого звичаю регулярно відвідувати спільні богослужіння в тому місці, де він живе?» І чи повинен я закликати тих, хто всім серцем хоче бути подібним на Христа, наслідувати Його приклад в цьому випадку?

Та навіть найбільш строга участь в колективних формах вираження релігійного життя не є наріжним каменем вашого благочестя. Цей камінь – у вашій потаємній кімнаті, а точніше, у вашому серці, у вашій особистій релігійній практиці, у ваших потаємних релігійних прагненнях. Ви перебуваєте тут, як студенти-богослови: якщо ви хочете бути релігійними людьми, ви повинні виконувати свій студентський обов’язок, ви повинні щоденно знаходити поживу для свого релігійного життя у вивченні богослів`я, ви повинні повністю влитися у релігійне життя спільноти, частиною якої ви є. Та щоб досягти всього цього ви повинні берегти вогонь релігійного життя у своєму серці. В найглибшому місці вашого єства ви повинні бути мужами Божими.

Мені не вистачить часу детально описати, як повинно бути влаштоване особисте духовне життя. Кожна душа, що шукає Бога чесно і старанно, знаходить Його, а, знаходячи Його, знаходить і шлях до Нього. Одну лише пораду дам вам, як студентам, які готуються стати пасторами. Завжди пам’ятайте про величність свого покликання, а значить, про дві істини: про грандіозність поставленого перед вами завдання і про безмежність ресурсів, які вам надані. Думаю, не даремно говориться, що трудності служіння ставлять нас на коліна і що, якщо ми достойно користуємося силою, даною нам в Євангелії, то це також буде утримувати нас на колінах. Я звертаю увагу на цю думку, тому що мені здається, що ми живемо в такий час, коли нам треба постійно нагадувати собі про серйозність життя з його різноманітними проблемами і про серйозність нашого служіння, бо ми покликанні вести до життя. Сер Олівер Лодж повідомляє нам, що сучасні «освічені люди ніскільки не переживають за свій гріх і кару за нього», а доктор Джонстон Росс нагадує нам у своїй проповіді про «легковажність сучасних релігійних прагнень». В наш час зовсім не дивно, що ті, хто уважно стежить за життям наших богословських семінарій, зауважують, що найбільш характерне явище в них – занепад серйозності і благоговіння серед студентів. Будемо сподіватися, що вони перебільшують. А якщо ні, то нас досягла велика біда. Я хочу закликати вас вернутися до серйозності і благоговіння, культивувати їх, якщо ви хочете бути мужами Божими зараз і достойними пасторами пізніше. Задумайтеся про грандіозність пасторського покликання, про те, що від того, чи буде пасторське служіння достойним або недостойним, залежить вічна доля людей – і прийміть з Божою допомогою тверде рішення бути достойними. «В Бога був лише один Син, – сказав Томас Гудвін, – і Бог зробив Його служителем». «Тільки Той, хто створив світ, – говорить Джон Ньютон, – може створити служителя», тобто достойного служителя.

Ви, звичайно, можете бути пастором в якомусь розумінні – не створеним Богом. Ви можете виконувати свою роботу, і я не скажу, що вона буде зовсім даремна: Бог благий і хто знає, які інструменти Він буде використовувати для реалізації Своєї благої волі до людей? Хелен Джексон пише про відчай того, чиє сіяння не залишається безплідним для інших, але не приносить врожаю в його власній душі – ця картина нам так знайома.

«О вчителю! – тоді сказав я, –
Твої літа тобі хіба не радість?
Кожне слово, що виходить із твоїх уст,
Хіба не вертається благословенням в твоє серце?»
Послухайте його відповідь:
«Я вмираю від голоду, обмолочуючи їх зерно.
Я вмираю в муках, поки народжуються їх душі».

Поетеса, звичайно, не вкладає в ці рядки той зловісний зміст, який їм приписую я. Та що має на увазі Павло, коли вимовляє ці жахаючі слова: «Щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним»? Існує ще більш страшна ситуація, про яку говорить наш Спаситель: можна обійти землю і море і навернути одну людину, а, навернувши, зробити її сином геєни, в двічі гіршим, ніж ми самі. І хіба нам не загрожує те саме: перетворювати своїх навернених в дітей пекла, якщо ми самі не є дітьми неба? Навіть звичайна вода не тече вище свого джерела – духовні потоки тим більше підкоряються цьому правилу. Найбільша помилка – надіятися, що християнська діяльність може замінити сокровенні християнські почуття.

Ось чому багато мудрих людей несхвально хитають головою, коли бачать, що більш молоді служителі вдаються до безупинної діяльності на шкоду власній духовності. Бути діяльним – добре, коли ми щось робимо для Господа, то ми повинні бігти і не втомлюватися. Але не ціною внутрішнього духовного життя. Нам, безумовно, потрібні свої Марти. Але що ми будемо робити, коли у цілій країні не залишиться ні одної Марії? Звичайно, Марти, як тоді, так і зараз скоса дивляться на Марій. «Господи! – обурилася Марта. – Невже Тобі байдуже, що моя сестра залишила мене одну прислуговувати?» Вже багато століть Маріями обурюються, коли вони витрачають дорогоцінні пахощі в ім’я Бога, замість того, щоб продати їх і роздати гроші бідним, коли вони, нічого не роблячи, сидять біля ніг Господа. Про одного служителя, якого високо цінують в церкві, говорять, що він заявив – не сповідав це, а заявив про це, як про щось достойне – що він вже давно перестав молитися, що замість того він трудиться. «Працюй і молись» – більше не девіз пасторського життя. Тільки праця і ніякої молитви. З цинізмом тих, хто вважає, що Бог на стороні сили і більшості, нам говорять: тільки одна молитва перемагає – це праця. Ви скажете мені, що це якийсь винятковий випадок. Так, слава Богу, це так. Але враховуючи сучасну тенденцію обмежуватися нестримною – я майже сказав безглуздою, пустою – діяльністю, ви повинні докласти зусиль, щоб цей випадок не став вашим, щоб ваш випадок вже зараз навіть віддалено не нагадував той. Чи молитеся ви? Як багато ви молитеся? Чи любите ви молитися багато? Яке місце «тихий час», коли ви наодинці з Богом, займає у вашому житті?

Я переконаний, що варто вам одного разу побачити, що таке служіння хреста, до якого ви готуєтеся, варто вам одного разу зрозуміти, якими мужами ви повинні стати, щоб нести це служіння, ви зараз же почнете молитися від всього серця: «Господи, хто здатний на це?». Вся ваша душа заволає до Господа зі словами: «Господи, зроби мене здатним до цього!» Високошанований Коттон Мазер написав якось не велику, але значиму книгу – керівництво для студентів, які готуються стати пасторами. Назвав він її невдало: «Manductioad Ministerium», але, на щастя, додав геніальний підзаголовок: «Ангели, що готуються сурмити в труби». Саме так Коттон Мазер називає вас, студентів-богословів: ви ангели, яким належить сурмити в труби! Прийміть це ім’я і живіть достойно його. Нехай ви будете достойними цього ймення і в день, і в ночі! А коли прийде час вашій трубі прозвучати, нехай її звук буде чистим, сильним і ясним, і тоді, можливо, проникне в могили і пробудить мертвих.

1 Стаття була опублікована в Журналі семінарії «Мастерс». №6/2. Осінь 1995. С. 181 – 195. Перекладена та опублікована на сайті propovedi.ru з дозволу правовласників.

Перед вами слово, сказане доктором Уорфілдом на Осінній конференції Прінстонської богословської семінарії 4 жовтня 1911 року. Це, як Уорфілд описує взаємозв’язок між вивченням богослів`я і особистим духовним життям (замість звичного для нас сьогодні слова «духовність» він використовує слово «релігійність»), заслуговує пильної уваги церковних керівників як сьогодні, так і в майбутньому. Вступне резюме – наш додаток до оригінального тексту. Редактор Журналу семінарії «Мастерс».

http://www.propovedi.ru/resource/the-religious-life-of-the-students-of-theological-schools/

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s